Розділ 4

Даша 

Наступного дня друзі поїхали додому,бо завтра потрібно йти до школи. І до кінця навчального року ми ніяк не зв'язувалися.

Останній навчальний день пройшов цілком звичайно, отримала табель з хорошими як завжди оцінками і приїхавши до дому я збиралася до подруги на ночівлю. На годиннику було шість годин вечора і я вже виходила з дому телефонуючи подрузі.

— Ало, я вже йду. Збирайся поки, підемо ще погуляємо.

— Ало, ти спочатку дійди, а потім вже вирішимо— сказала подруга, знаючи, що зі мною може трапитися все що завгодно,тим паче жила вона не близько.

Коли я дійшла до неї, прогулянка відмінилась. Ми просто дивилися серіал і їли сирний попкорн який я купила для пліток, але ми вирішили що для цього більше підходить соняшникове насіння.

Так пройшло три години і ми пішли в Софіїну кімнату, щоб перетерти кісточки деяким знайомим. І звичайно першим був Ярослав. 

— Ну що, розказуй — сказала посміхаючись подруга відкриваючи пачку з насінням — Що там у вас? 

— Нічого нового. Ми не зв'язувались з того вечора — сказала я сумно.

— Ох, що ж мені з вами робити? Я ж бачу, як у вас очі світяться коли дивитеся одне на одного. От ти ніби й розумна, але в мене іноді таке відчуття, що я розмовляю і доводжу щось не подрузі, а якійсь мохнатій, голодупій мавпі — у-у-у-а-а-а — намагалась вона зобразити мавпу. І ми вдвох сміялися так що ледве зупинилися .

— То що ж я можу зробити Софо, я ж вперше закохалася, якщо це можна назвати коханням — тяжко видихнула я — мені що, прийти до нього і сказати "я тебе кохаю"?

— Ну можеш ще пісню заспівати, але після твого "прекрасного" співу - він втече — сміючись сказала подруга — давай вже спати лягати, бо з тобою і з глузду з'їхати можна через кохання - зітхання — вже вмощкючись на свою частину ліжка сказала Софія.

— Добре, тільки ми ще повернемося до цієї теми 

— Обов'язково — сказала подруга вже лежачи з заплющеними очима — на добраніч.

— На добраніч.

Довгий час мені нічого не снилося. Просто темнота, але потім я побачила, що стою на березі моря і бачу хлопця. Вищого за мене на дві голови, русявого з зеленими очима, рівним носом, тонкими губами які розтягнуті в посмішку . Він йде до мене, але відстань між нами не зменшується . І від того що він не може дійти до мене - шепіт змінюється на крик. Я починаю викрикувати його ім'я, звати , звати і сподіватися що він прийде. 

— Ярослааав, Ярослаааав — кричу я і різко просинаюся від того, що мене хтось б'є по щоках - це Софія заспана, перелякана намагалась мене розбудити. В моїх очах було повно страху , але я не розуміла чому.

— Дашо, я так злякалася, що тобі такого наснилося, що ти його ім'я викрикуєш так голосно, як тільки можеш?

— Я не знаю — відповідаю я вже плачучи і обнімаючи Софію — нічого страшного ніби не наснилося, але я чомусь злякалася.

— Пішли на кухню. Зроблю тобі заспокійливий чай — і я киваючи встала з ліжка обнімаючи себе руками.