Розділ 3

Ми пішли дізнатися причину крику наших сестер.

— Що трапилось? Чого кричите? — одночасно спитала я з другом. Я була стурбована тим , що дівчата кричали, а Ярослав виглядав засмученим через те що нас перервали.Відповіддю на наші запитання нам було:

— Тут кішка в кущах зашаруділа і ми злякалися — сказала Віка,проте вигляд у неї був як у переможниці ,а не в зляканої людини.

— Думаю, кішка злякалася більше ніж ви — з посмішкою сказав друг.

Ми почали вибирати в що пограти. Вибір зупинився на "Хованках". Першою шукала я.

Грали не дуже довго, бо вже холодало. Всі пішли по хатах одягнутися тепліше і вийшли придумувати нову гру. Ярослав часто розказував анігдоти та загадував загадки і зараз вирішив мене їми помучити.

— Хочеш загадку ? — питає з посмішкою друг.

— Давай — Ярослав бере мене за руку кажучи, що це потрібно для загадки.

— Дивись, на бéрезі стоїть заєць, йому потрібно перебратися на другий берег — весь час що говорить , тримає мою руку і водить пальцем по моїй долоні показуючи річку, зайця та обидва береги — але річка надто широка щоб перестрибнути. Як зайцеві дістатися другого берега річки ?

Я слухала, старалась зрозуміти і сконцентруватись на загадціі дивилась на долоню яка все ще була в долоні Ярослава. 

— Може, десь є міст через який заєць може перейти? — я хотіла щоб це було правильною відповіддю,бо дуже не любила програвати йому

— Ні— з посмішкою сказав він погладжуючи мою руку — подумай ще.

Я дуже хотіла відгадати ,бо любила загадки і дуже рідко бувало ,що я не могла відповісти. Так сталося і цього разу.

— Я не знаю — засмучено сказала я — скажи відповідь.

— Насправді я і сам, не знаю, просто хотів потримати твою руку

Відповідь мене вразила. Також як і наших сестер. Вони відійшли від нас і почали шепотітися і сміятися. А я просто посміхнулася і забрала руку . 

Далі все було нормально. Ми грали в "Короля" . На годиннику було десять годин вечора. Був час розходитися і Ярослав допоміг занести до мене у двір лаву та столик. Я взяла покривало і пішла відносити до прибудови для мотлоху, а сестри зайшли до хати зібрати Полінині фломастери та те що вони намалювали. 

Коли виходила з прибудови, друг стояв чекаючи Поліну і побачивши мене розкинув руки, щоб обійняти на прощання. Я була більш ніж здивованою, але морозитись не стала і підійшовши - обняла.

Коли дівчата вийшли - я провела друзів щоб звикнути ворота. І з повною кашею в голові пішла спати, але не могла заснути майже до самого ранку думаючи що найшло на друг.

Що думаєте про Дашу та Ярослава?