Глава 5. Порятунок

Його серце ніби затисли в кулак. М'язи напружились, а страх заповнив усі клітини тіла. З рюкзаком за плечима до нього йшла дівчина. Він тільки й зміг, що розвернутися й підняти догори руки на випадок, якщо доведеться щось пояснювати. Боявся, що вона злякається. Але та й не думала. Тримаючи палицю, дівчина крокувала до води й зупинилася за три метри від чоловіка. На обличчі сяяла усмішка, але жодне слово не злетіло з її вуст. Досить довго вона розглядала його, не здіймаючи погляд вище грудей. Йому стало ніяково, а шкірою задріботіли мурахи тихого переляку. Дівчина ж трималася спокійно, ніби нікого, крім неї, тут не було. Лише вона та гори навколо. Зняла рюкзак, сіла на нього й витерла хустинкою чоло. Вона полегшено зітхнула — і заходилася поглядом шукати поміж мокрих брил найбезпечніший шлях через річку.
   Чоловік нічого не розумів. Чому він злякався, а дівчина спокійна? Згадав, як кілька хвилин тому бачив своє відображення й темні очі. Як вона може лишатися такою спокійною? Дивно. Ця думка вивела його з рівноваги. Він не хотів її лякати і, підійшовши ближче замахав рукою перед обличчям незнайомки. Навіть сліпий відчув би цей рух. Чоловік відсахнувся — вона не реагувала і залишалася байдужа. Може, це все через гуркіт води? Дівчина сиділа, тримаючи в руках палицю, і креслила на землі лінії та символи, час від часу поглядаючи на стрімку воду. Відпочивала від переходу. 
   Чоловік розглядав її. Молода, зібране у хвіст русяве волосся, штани й куртка з грубого матеріалу, шкіряні черевики. Двадцять років, не більше. Куди вона йде? Розглядання затяглося, і він заплющив очі. 
   Напад страху вдруге стиснув його нутрощі. Він побачив себе й дівчину з різних ракурсів. Був глядачем на виставі, де грав роль, а дівчина підігравала. Це ж відчуття було й у печері. Здалеку побачив свою постать із лисим черепом, що нависала над дівчиною. Спробував наблизитися — і йому це вдалося. Зараз він дивився з-за своєї потилиці. Ще одна думка — і ось він збоку розглядає дві фігури. Дівчина закреслила візерунки ногою. Чоловік випав із заціпеніння, коли помітив, що вона піднімається, одягає рюкзак і йде на нього. В останню мить він розплющив очі і встиг зробити крок убік, щоб уникнути зіткнення. Під його ногами хрупнуло каміння. Круглий камінь вдарився об черевик і покотився в річку. Дівчина різко зупинилася, схопившись за груди. Права рука, що тримала палицю, стала білою від напруження. Чоловік ковтнув і не дихав. Що за мара? Спалахом у голові промайнула божевільна думка. Вона його не бачить. Він наче тінь або дух. Швидко кинув погляд на свої руки, коричневу накидку, взуття. Зір не обманював — він існував. Отже, вона не бачить його, але чує? Треба поводитися обережніше. Якщо він заговорить, дівчина нажахається й збожеволіє. Ні, так не можна. У голові здійнялася веремія думок. Але що сказати? Тихо зробив два кроки вбік і почав спостерігати. 
   Дівчина нажахано роззиралася навколо, але краєвид лишався без змін. Мабуть, то вона ногою зачепила камінець. Її погляд ще раз пройшовся по місцю, де стояв чоловік, але нічого не помітив. 
  Вона усміхнулася, зупинилася біля річки й попила води, склавши руки човником. Річка була бурхлива. Стрімкі потоки облизували слизькі кам'яні брили. Впасти й травмуватися було легко. Вона оглянула місцину, закарбовуючи це місце у пам'яті. Фотографувала очима, щоб зберегти його в печері спогадів і вражень. Зрештою видихнула й, не знімаючи взуття, рушила у воду.
   Один крок, другий, третій. Дівчина вправно переступала з каменя на камінь, ніби робила це все життя. Він мимоволі насолоджувався кожним її рухом. На рюкзаці висіла червона квітка, що яскраво вирізнялася на тлі зеленого лісу.
   Потужним тиском вода намагалася збити дівчину з ніг. Чоловік розумів, що один помилковий крок — і вона впаде. Щоб просунутися далі, дівчина встромляла палицю між брилами й обережно ступала з каменя на камінь. І так крок за кроком.
   Коли до протилежного берега їй лишилося три метри, все зламалося. На ялицю позаду чоловіка, змахуючи великими крилами, сів ворон. Його каркання розійшлося над лісом моторошною гучною луною. Від несподіванки чоловік зойкнув. Цей звук налякав дівчину — палиця в її руках непевно хитнулася, а рюкзак потягнув ліворуч. Вона втратила рівновагу — одна нога піднялася, щоб збалансувати, а тіло вже падало у воду... Усе сталося так швидко, що чоловік, щоб отямитися, труснув головою. Палиця прослизнула між камінням і зникла, а дівчину вже несла бурхлива течія. Вода била її з усіх сторін, кидала на скелі й топила, мов ляльку. Стихія насолоджувалася — перевертала, крутила і била. Рюкзак вчепився дівчині в плечі і допомагав тонам води штовхати її без шансу за щось схопитися і врятуватися.
   Вона боролася з останніх сил, ковтаючи повітря. Жахливий хрип її легень умить розбудив чоловіка. Він побачив, як холодна вода заливає її обличчя. За кілька секунд річка здобуде ще одну жертву.

— Ні! — вигукнув чоловік і скочив у воду .
   Крижана вода обпекла до болю. Балансуючи руками й ногами, він рушив до дівчини по діагоналі, щоб потік води не збив його. Вода відбивалася від каміння і заливала їй очі. Одяг ставав важким і уповільнював рух. Чоловіка штовхало зусібіч. Але вона там через нього. «Треба врятувати. Швидше-швидше». Серце шалено гупало, а потім щосили кольнуло. Тіло дівчини перестало слухатися і обм'якло — перестало боротися. Товста вода вхопила його й легко і безповоротно понесла в останню путь.
   Не роздумуючи, розуміючи, що він нічого не знає ні про себе, ні про неї, він сів у воду, витягнув перед собою ноги й віддався течії. Його понесло. Зігнуті в колінах ноги наштовхувалися на кам'яні брили і працювали, як пружини, захищаючи від травм.
   Різкий біль у правій руці. Гострий камінь, за який він ухопився, залишився позаду. Та він не думав про біль. Відстань до дівчини скорочувалася. Він задер голову і побачив, що вона вже близько. «Давай, ще трохи». Наблизився до дівчини і схопив за рюкзак. Лівою ногою вперся в дно, правою — в широкий камінь. Ноша була важка. Ще більше турбувала крижана вода. А головне — дівчина. Перебування з нею у воді зменшувало її шанси на порятунок. Закрутив головою. Блакитне небо, в яке здіймаються смереки та ялиці. Береги скельні й вкриті чагарниками. Чоловік заплющив очі — і вмить побачив їхні тіла з неба. Цятки серед швидкого потоку. Що за дивна здатність, яка ставить запитання, та не дає відповіді? Вниз за течією були ще стрімкіші пороги, а далі... Водоспад. Дужий, гучний, велетенський. Падаючи, вода ставала білою і мільйонами краплинок пробивала каміння. Якщо попливуть униз — загинуть.
   Тримати дівчину ставало важче. Обійнявши її за живіт, він зняв спочатку одну лямку рюкзака, а потім іншу і відпустив його. Треба було швидко вибиратися звідси. Часу обдумувати, куди йти, не було. Він зібрав усі сили і схопив дівчину. Поклав її на плече і встав. Ступав обережно розглядаючи у воді каміння. Крок, ще один. Йому допомагала її вага. Вода, як би сильно не била, не могла збити опори — і чоловік за кілька кроків опинився серед плеса. Їм пощастило — це була ділянка з рівним дном і повільною течією. А там і берег. Він переклав дівчину на руки й опустив на землю. Його права рука кривавила від удару.
   Дівчина не ворушилася. «Ну, що робити?». Чоловік тремтів від холоду. «Ну ж бо, вставай!». Він почав трусити її і натиснув руками на груди. На лівій кишені сорочки помітив нашивку з написом Хопко І. Д. «Ну, ще раз». Вії дівчини ворухнулися. Серце в чоловіка мало не вирвалося з грудей. Чому ж так холодно. Згадав, як вийшов з печери і забажав тепла. Може, вдасться і зараз? Заплющив очі і відчув, як тіло зігрілося, а одяг миттєво висох. Напружився ще раз, торкнувся долонею живота дівчини і побачив, що і її одяг поволі висихає. Вона голосно закашляла, з її рота й носа потекла вода. Жодної людини вона не бачила.
   Чоловік раптово відчув повне знесилення, очі заплющувалися. Він піднявся і тихо відійшов убік, опустився на землю. Останньою він відчув і побачив свою ліву руку. На долоні, яка ще вранці, коли він розглядав її, була чиста, з’явилася довга лінія. Коли його голова падала на землю, дівчина схопилася на ноги й почала кричати. А він поринув у сон.