Розділ 14. ЮМІ/АЛЕКС. Настав «час героя»?...

POV ЮМІ

Патрулювання навколо будинку було дуже нудним. І авжеж сюди поставили саме мене...

Аля та інші були в будинку, ближче до Рейни, цілі, яку ми мали захищати.

Рейна мені не дуже подобалася. По ній одразу було видно, що вона щось приховує.

Несподівано, побачила на радарі, що до мене наближається людина.

Одразу прицілилася в той бік і... здивувалася. Це був Рома, він йшов прямо до мене. Я опустила звичайну штатну гвинтівку(саме з нею я і патрулювала, хоча, авжеж, завжди мала при собі свою геройську зброю).

Опустила зброю і дочекалася, коли Рома підійде. Ми з ним мали доволі непоганий контакт... Краще, ніж з Алею або Деном. Ну принаймні мені здавалося саме так.

Рома підійшов доволі швидко. На його обличчі я могла легко прочитати стурбованість... Для цього і емпат не був потрібен.

— Щось сталося? — прямо запитала його.

— Я завтра їду на перескладання екзамену, — Рома зітхнув.

— А чого такий незадоволений? Хіба це не добре?

— Завтра щось піде не так, — він подивився мені в очі. — Ти маєш підтримати Алекса, мені здається, що щось станеться з нашою ціллю захисту.

— З Рейною? — уточнила я. — Що за «ціллю захисту»?

— Так, з нею, — я кивнув. — І думаю, що вона сама буде до цього причетна. Тому прошу тебе приглянути в цей час за Алексом і не дати Рейні замилити йому мізки.

— Але як я це зроблю? — здивувалася я. — Авжеж, я довіряю Алексу і все таке, але...

— Просто якщо побачиш, що він тупо дивиться на неї і стекає слиною, то забери його кудись подалі, щоб він зміг прийти в себе. Але все одно не залишайте Рейну саму...

— Чому б не підключити до цього ще когось? Я не зможу одночасно забрати Алекса подалі, а також не залишати Рейну саму.

— Юмі, — він поклав руки мені на плечі і зазирнув в очі. — Я можу довіряти тільки тобі, розумієш?

Відчула, що щоки почервоніли. Рома так дивився на мене... Я бачила, наскільки важливим для нього було це прохання.

— Так, я розумію, — я кивнула, не відводячи погляд від його очей. — Я обіцяю, що впораюсь.

А Рома усміхнувся.

Це було так приємно... Він вірив в мене, я бачила це.

— Добре, — він кивнув. — Я знав, що на тебе можна покластися, Юмі. У тебе ж є мій номер?... — на ці його слова я кивнула, а він тим часом продовжив. — Якщо побачиш будь-що підозріле, ти маєш подзвонити мені.

— Добре, — я знов кивнула. — Я все зрозуміла. Приглядувати за Алексом, якщо він веде себе якось дивно, то забрати його від Рейни, але при цьому намагатися все одно приглядувати за нею.

— Молодець, все правильно, — Рома знов усміхнувся, але я все одно бачила, що він переживав. — Я намагатимусь швидко впоратись з тим клятим тестом і приїхати якомога раніше...

— Не поспішай, треба нормально скласти іспит, ти ж розумієш?

— Мені все одно на оцінку, — він знизав плечима. — Головне — повернутися сюди якомога швидше.

— Невже твоє передчуття аж настільки погане? — я уважно подивилася на Рому.

Раніше Рома ніколи не був схожий на панікера чи щось таке... Але сьогодні в його очах я читала саме паніку.

Він вже хотів-було щось мені відповісти, але я заговорила раніше:

— Тихо, я в пораюсь, — я усміхнулася. — Якщо ти просиш мене, я зроблю це. Не дам справдитись твоєму передчуттю.

— Добре, — Рома кивнув і тихенько видихнув; мені здалося, що йому дійсно стало трохи легше...

***

В сукні і з пістолетами під нею я відчувала себе аж надто незручно. Але з ними мені спокійніше... Алекс взагалі чомусь взяв електрошокер і ніж...

Я ж спеціально вдягнула більш-менш традиційний японський наряд, бо в ньому було зручно ходити: все завдяки двом глибоким розрізам вздовж ніг.

Я стояла біля фуршетного столика. В моїх руках був бокал вина. Насправді я його тільки пригубила... Не збиралася пити сьогодні. Моєю задачею було слідкувати за Алексом і Рейною.

А ці двоє... Вони танцювали одне з Він дійсно вдягнув свої AirPods і так і не знімав їх весь вечір.

Було цікаво, як там Рома... Насправді, я сподівалася, що все це його «передчуття» — це просто від недосипу чи ще чогось. Я знала, що він відноситься до Алекса, як до ключової фігури команди. Хоча власне мені здавалося, що саме Рома і був ключовим. Навіть зараз тільки він і міг все продумати... Він, а не наш «стратег».

***

POV АЛЕКС

Кружляючи Рейну в танці, я забував абсолютно про все: мій світ звужувався до самих лише її очей.

Рейна і сама дивилася тільки на мене... Мені здавався знайомим цей її погляд: саме такий я спостерігав у дзеркалі, коли стояв перед ним і думав про цю дівчину.

Світло в залі приглушили, а мелодія тим часом змінилася на ще більш спокійну.