Розділ 12. Охорона Рейни, частина 1. Приїзд і затишшя перед бурею.

Рейна не йшла, а буквально пливла до нас. В кожному її русі я відчував щось неземне. Все було так само, як тоді, на бенкеті. Чому вона так сильно впливає на мене? Цього не мало статися. Я відчував, що серце знов колотиться, як скажене. Таке відбувалося зі мною вдруге за останній час. І обидва рази винною в цьому була саме ця дівчина. 

— Доброго дня, — вона зробила невеличку паузу, а потім подивилася саме на мене. — Алексе, — Рейна взяла мою руку в свої долоні, продовжуючи гіпнотизувати мене своїм поглядом. — Ти тут, — сказала вона не надто здивовано. 

— Ага, — я кивнув.

Не знаю чому, але все навколо ніби зникло з її появою. Світ звузився до однієї-єдиної людини. Незвично. Я зазвичай бачив всю картину цілком, а не отаке. Вона затуманювала мій розум, всі думки покидали мене, варто було лиш поглянути на неї...

— Доброго дня, Рейно, - почув я голос Роми. 

Чому я почув його? Нічого іншого, а його голос таки почув. Тому що він може протистояти її силі? Якщо так, то я і сам, рано чи пізно, мав би навчитися опиратися цьому. Тим паче, сьогодні це вже було легше, ніж на бенкеті. 

— Доброго дня, — Рейна перевела погляд на Рому.

Я теж подивився на нього. Рома посміхався їй, ніби кажучи «зі мною твої трюки не прокатять». 

Рейна, схоже, була здивована. 

Але замість того, щоб збентежитись, лише посміхнулась з викликом на обличчі і простягнула свою долоню Ромі. 

— Вітаю на батьківщині, — він потиснув її долоньку, продовжуючи посміхатись.

Я розумів, що він зробив це, щоб показати, що навіть при прямому контакті вона не зможе вплинути на нього. Все ж, потенціал його сили набагато перевищує потенціали інших членів нашої команди. 

Після Роми з Рейною привіталися Ден та інші. На Дена, схоже, її сила також не надто діяла. Але, можливо, це тому, що Рейна й не намагалася знов її застосувати. Ден же сам казав, що вона може впливати на нього. Таким чином, єдиною надійною людиною, яка мала від неї стовідсотковий імунітет, залишався Рома. Дівчат не рахував, бо вони ще не навчилися брати на себе ініціативу і вирішувати щось самостійно. Хоча, авжеж, сила Рейни не могла вплинути на них. 

— Попіклуйтеся про мене ці дні, — Рейна продовжувала посміхатись.

Ми залишили аеропорт і розбрелися по транспорту. Окрім мого мотоцикла і нашої машини, тут було ще дві машини від батька Рейни, вони були потрібні для супроводу. Рейну ми мали посадити в нашу тачку, Юмі ж поки що сіла на мотоцикл разом зі мною. Вона була в костюмі, щоб у будь-який момент причепити трос і почати стріляти. 

Ми рушили. 

— Ромо, що там? — запитав я в AirPods. 

— Поки що чисто...

***

Коли ми приїхали, Рейна пішла до своєї кімнати, а охоронці тим часом ознайомили нас з територією маєтку. Хоч ми і мали всі плани будівель на території, подивитися на все вживу, як на мене, було хорошою ідеєю. 

Крім того, до нас підійшов батько Рейни. 

— Слухайте, насправді, ваша найголовніше завдання — не дати їй втекти. Минулого разу, коли вона пішла шукати собі пригод, це все закінчилося не дуже добре. Звичайні люди не можуть з нею впоратись, самі розумієте. 

— Отже, охорона — лише прикриття, — Ден усміхнувся.

— Все правильно, — наш замовник кивнув. — Я не хочу, щоб вона знов у щось вляпалась. Не довіряйте їй, хтось постійно має бути поруч із нею. Моя охорона практично безсила. Саме тому я й не відмовив вашій академії. Так би я ніколи дочку туди не віддав... Але контролювати її дуже складно. Фізично вона доволі слабка, однак, ви вже знаєте її силу, правда? 

— Так, — сказав Ден.

Ми ж просто кивнули. Я все ще добре пам’ятав, як сильно Рейна може впливати на людей, на їхній емоційний стан і навіть на їхні дії. Її здібності були для мене настільки ж вражаючими, як здібності Роми, можливо навіть більше. 

З такою здібністю можна й світ захопити... Напевно. Особливо, якщо поєднати її з здібністю, подібною до моєї. 

Щось я занадто багато думаю. 

— Загалом, продумайте, хто може бути поряд, у внутрішньому колі. Скоріш за все, Рейна захоче сама обрати цю людину. Але я б порадив вам розділитися на дві команди. Одна-дві людини мають бути постійно поруч. Хтось ближче, хтось далі. Інші — за межами кімнати. 

— Їй можна виходити? — уточнив я.

— Контролювати Рейну там, де є інші люди, надзвичайно складно. Однак, вона навряд погодиться всі дні просто сидіти і нікуди не ходити... І ще, вона любить ігри і дуже азартна, будьте з цим обережні. 

***

Кімната Рейни виглядала надто... Дівчачою. Ніколи не думав, що такій, як вона, подобається рожевий колір і купа всього пухнастого і миленького. Знаходитись тут було дивно і незвично, однак все одно цікаво. Та мені все ж здавалося, що ця кімната була оформлена таким чином тільки для вигляду. Але навіщо вся ця показуха? Ось цього я поки що не розумів.

Рейна навіть не встала з ліжка, де лежала з книжкою в руках, коли ми увійшли.

Вдягнена вона була в саму лише легку ажурну нічну сорочку ніжно-бежевого кольору, яка практично зливалася з кольором її шкіри.