Розділ 8. Тиждень перед практикою, частина 2. Закінчення бенкету.

—...О, вона теж тут, — Ден раптом усміхнувся, подивившись кудись углиб зали.

— Хто — тут? — поцікавилася Рейна, прослідкувавши за поглядом Дена.

Я теж простежив за тим поглядом. 

Одразу побачив її... Дівчину, яка сильно вирізнялася на фоні інших. В неї було довге кучеряве русяве волосся і темні як ніч очі. 

В мене навіть подих перехопило.

Це було дуже незвично, я ніколи не помічав за собою такого... 

Напевно відчувши, що на неї дивляться, дівчина підняла свої темні очі прямо на мене.

Я відчував себе дивно.

Подих перехопило, серце, здається, забилося частіше. 

— Це Раїна, любить, коли її звуть Рейна, на східний манер. Вона з нашого потоку до речі, — сказав Ден. — Ти хіба її не бачив? 

— Я майже все складав за індивідуальним планом, — сказав я, не відриваючи погляду від Рейни. 

Рейна... Як дощ? Чи що? 

Дівчина йшла прямо до нас. Вона усміхалася, а я не міг відвести очей.

Не пам’ятаю, щоб зі мною колись відбувалося щось подібне. 

Мозок буквально відключався, а мене ніби загіпнотизували її темні як ніч очі. 

Вона так і йшла, продовжуючи дивитися прямо на мене.

Я буквально відчув між нами якийсь незримий зв’язок.

Це лякало і захоплювало водночас. 

— Привіт, — сказала вона, все ще дивлячись на мене. 

— Привіт, — мало не пошепки сказав я. 

— Я - Рейна, — на видиху сказала вона.

— Алекс, — коротко відповів я. 

Потім з Рейною привіталися й інші.

Але вона все так само не відводила свого погляду від мене. І я продовжував дивитися тільки на неї. Дивне відчуття не проходило. Я не розумів, що відбувається. Більш того, я навіть не чув, про що вони всі зараз говорили. Настільки сильний вплив вона мала...

Потім піднесли напої. Я взяв два келихи і простягнув один з них Рейні. 

Вона усміхнулася, і прийняла напій з моїх рук. 

—...так, Алексе? — почув я кінець фрази Дена.

Я зрозумів, що мене просили щось підтвердити, але був настільки зосереджений на Рейні, що не чув і не бачив майже нічого і нікого навколо. 

Тому довелося перепитати:

— Що? — таки уточнив я.

— Кажу, що наша група проходитиме практику на лівому березі. Група Рейни теж буде там. Отже, скоріш за все, наші групи будуть співпрацювати та змагатися.

— Так, це правда, — сказала Рейна, не відводячи від мене погляду і відпиваючи безалкогольного вина зі свого келиха. — Сподіваюся, нам доручать якісь спільні місії. Денис казав, що, не зважаючи на те, що капітаном став він, стратегом вашої команди будеш саме ти, Алексе?

— Так, — я кивнув. 

— Дуже цікаво, — вона усміхнулася. — Бо в моїй команді стратегом і капітаном призначили саме мене. А яка в тебе здібність? 

— Високий коефіцієнт інтелекту і ризику. Хоча навіть не знаю. Останнє більше схоже на недолік, ніж здібність, — чесно сказав я, почухавши потилицю.

Поруч з цією дівчиною я відчував себе якось незвично. Не розумів, в чому ж справа...

Вона дуже швидко знайшла спільну мову з моєю сестрою. Вони щебетали, як давні подружки, вже через п’ять хвилин знайомства.

Тим часом музика знов змінилася на повільну. Ден одразу ж подивився на Стасю. Я мимоволі кинув погляд на Рейну.

Вона, якимось дивом, поглянула на мене  в ту саму мить.

— Потанцюємо? — просто запитав я, простягаючи їй свою долоню.

— Так, — вона кивнула і поклала свою мініатюрну долоньку поверх моєї. 

Пару секунд — і ми вже стояли мало не по центру всієї зали. 

Одну руку я поклав їй на талію, а в іншій продовжував тримати маленьку долоньку. 

Навіть не пам’ятаю, коли я востаннє танцював з дівчиною. 

Рейна стримано усміхалася. Наші погляди були прикуті один до одного. В той момент мені навіть схотілося поцілувати її, вкрасти подалі від чужих очей і цілувати... Довго і ніжно. 

Я навіть не помітив, як повільна композиція почала змінюватися на більш швидку.

Годинник в залі раптом почав відбивати дванадцяту. 

Рейна усміхнулася мені і прошепотіла:

— Було весело, але мені вже час.

— Попелюшка ти, чи що? — на видиху перепитав я. — Не йди. 

— Ми ще зустрінемось, і не раз, — вона доторкнулася кінчиками пальців до моєї щоки. 

— Дивлюся, ви знайшли спільну мову, — сказав Ден, який саме підійшов сюди разом із моєю сестрою.

Рейна опустила руку і усміхнулася.