Розділ 6. Останні спокійні дні.

—...Я все ще проти, — мачуха стояла в дверях моєї кімнати. Її руки були схрещені на грудях, а губи стиснуті в одну тонку лінію, вона злилася. — Хіба ти не мав піти на практику до якогось офісу? Це занадто небезпечно! Я скажу батькові, щоб не відпускав тебе!

Мачуха злилася.

Її бісив сам факт, що я знаходжуся в Україні. Вона не знала деталей, думала, що я просто вчуся у військовій академії. 

Всі військові організації світу домовилися про те, що простому населенню не треба знати інформацію про героїв, принаймні зараз. Їх вирішили готувати поступово. 

Тому я теж мав притримуватися цієї легенди... Однак далеко не всі люди з надздібностями задоволені таким станом речей.

Мачуха вичікувально дивилася на мене, тож я таки вирішив відповісти:

— Ти ж знаєш, в мене вже є паспорт, тож я не зобов’язаний слухати тебе. Я залишуся вчитися у військовій академії, як і вчився до цього.

Мене вона завжди бісила. Я був впевнений, що вона одружилася на батькові тільки заради його грошей.

— І взагалі, нагадую, завтра буде бенкет, ти маєш бути на ньому, — сказала вона зверхнім тоном. —  А потім ти повернешся до Англії, на навчання. А до тих пір я скажу батькові і він замкне тебе вдома, залишить без грошей... Стася не зрадіє, якщо дізнається.

— Роби, що хочеш, — стомлено сказав я. — А на ваш бенкет я йти не збираюсь. Ніколи не ходив і зараз не піду. Ти мене не змусиш.

— Ти маєш познайомитися з донькою нашого нового клієнта, дуже багатого і дуже впливового. Говорять, його дівчинка — красуня, та ще й розумна, - спробувала вона зайти з іншої сторони. — І, здається, вона теж з твого вишу. Я ще так здивувалася, коли дізналася, що така миленька дівчинка може вчитися на військовій спеціальності... Плюс, батько вже давно хотів тебе познайомити зі спадкоємцем компанії одного з наших головних бізнес-партнерів.

А оце вже цікаво. Що, якщо ця дівчинка теж з мого факультету? Там дівчат майже стільки ж, скільки і хлопців. 

Я усміхнувся своєму припущенню:

— Ну раз ти так говориш, — я продовжував усміхатись. — Добре, я схожу на цей бенкет, хоч і не був на подібних заходах вже років п’ять. Однак в Англію я не повернуся.

Вона вже відкрила рота, щоб щось сказати, але я не дав їй такої можливості і сам продовжив говорити:

— Але не переймайся. Зараз я їду на практику і житиму в казармі. А після практики піду жити до гуртожитку. Я не буду заважати тобі й татові, все, як ти і хотіла. 

— Добре, — вона, здається заспокоїлася, після чого кивнула мені. — Більше ніякого дистанційного. Вдома щоб не сидів. Тоді у мене не буде ніяких претензій.

— От і домовились, — я усміхнувся. 

Я і сам не надто сильно хотів залишатися тут.

Це місце хоч і вважалося мені домом, насправді було надто холодним. З тих самих пір, як тут поселилася моя мачуха, я вже не відчував себе тут на своєму місці. Тепер вдома я став чужим. 

— Але спочатку — бенкет, — сказала вона, вже стоячи в дверях з кімнати. — Ти маєш справити приємне враження на всіх гостей і особливо — на доньку пана Вовка та на нього самого, — після цих слів вона нарешті закрила за собою двері. 

Я взяв мобільний і відкрив телеграм. 

Як тільки побачив чотириста плюс повідомлень, посмішка сама собою з’явилася на обличчі. Моя нова команда виявилася з доволі говірливих...

Найактивнішими авжеж були дівчата і капітан. Ми ж з Ромою майже постійно мовчали. 

Власне, я взагалі не бачив сенсу витрачати час на ці переписки, але мене, як завжди, додали до групи без мого відома. 

А спочатку я взагалі хотів сидіти тихо і не сильно зв’язуватися з собі подібними. 

Згадую, як того дня у деяких людей по всій країні, хоча скоріш за все навіть по всьому світові, стали з’являтися надздібності. 

Але держави взяли цей процес під контроль і вирішили приховати цю інформацію від звичайних громадян без сил. Так з’явилися універи, подібні до мого. 

Сили зазвичай з’являлися у молодих людей віку від шістнадцяти до двадцяти одного. Таких людей до сих пір шукають і запрошують до організації з пафосною назвою «Час Героїв».

Правда, я потрапив до них іншим шляхом. Я сам знайшов університет. Прийшов і сказав, що в Англії, за допомогою нової сили, я зміг завершити весь свій звичайний курс екстерном і що тепер мені нудно... Пройшов їх тести і вуаля — я студент цього таємничого універу. Однак, через те, що моя сила не фізична, я вирішив що кращим варіантом для мене буде ходити лише на всі іспити та заліки, а саме навчання проходити дистанційно. 

Хоча після складання та перескладання іспиту я зрозумів, що все ж таки, робота «в полі» потребує не тільки розуму, але й досвіду. Прямої фізичної присутності. 

Тому практика точно піде мені на користь. Перед тим, як йти працювати в штаб, мені не завадить попрацювати на реальних завданнях з командою. Так я зможу краще зрозуміти весь механізм роботи героя.