Розділ 3.  POV РОМА. Знешкодити противника. 

— Юмі, ти можеш його зняти? — запитав я, коли ми вже були на відстані близько ста метрів від нашої цілі. 

Стан нашого стрілка зовсім не викликав довіри. А я був не з тих людей, хто вміє надихати на дії.

— Він все ще надто швидко рухається... Відсоток похибки біля п’ятнадцяти, тож я поки що чекаю підходящого моменту, — сказала Юмі.

Її голос звучав невпевнено, а руки злегка тремтіли.

Треба було її підбадьорити, але слова буквально застрягли десь в горлі і я реально не знав, що сказати.

— Шкода, що я не вмію читати думки... — вголос сказав я. 

— Бомба знешкоджена, — почув я в навушник, Юмі напевно почула теж саме. - Тепер можна не поспішати, що там у вас, Ромо? Як обстановка?...

Хоч він і попереджав, що може рвонути, та вибуху не сталося, і він таки зміг розібратися з бомбою. 

Навіть з урахуванням того, що бомба навряд була достатньо потужною, щоб конкретно зачепити нас на даху, він все одно нас попередив... А міг просто промовчати. Це б навряд сильно вплинуло на результат.

Я посміхнувся.

Хоч і командує, нікого не питаючи, та долею інших переймається. Може, він не такий вже й поганий лідер... Якщо так, то може він у змозі допомогти їй?... Оскільки я не зміг.

Авжеж, я не люблю показувати, що в мене щось не виходить, однак заради успіху команди, є сенс дати шанс розібратися цьому командиру...

— Противник у нас на прицілі, але Юмі каже, що відсоток похибки надто великий, — швидко відповів я і раптом зрозумів, що цей нахаба дізнався наші імена, а своє нам навіть не сказав. — До речі, ти не сказав нам свого імені! — додав я, поки цей придурок мовчав.

Я вже шкодував, що завуальовано попросив допомоги у цього нахаби... 

— Точно, — прокоментувала мою фразу Юмі. — Стоп, нашій цілі подзвонили, він відповів і розмовляє.

— Юмі, зосередься і зніми його, — почув я в навушник; з нею цей придурок спілкувався набагато ввічливіше. —  Ти бачиш на його тілі якісь мітки? Зазвичай на таких тестах саме потрапляння в мітки є умовою для перемоги над супротивником.

Він ніби думки мої читав і це було навіть злегка стрьомно. Як він це робить? Він же десь на першому поверсі, хіба ні? Такі здібності набагато небезпечніші, аніж фізично-бойові, тож добре, що він на нашому боці. 

Хоча, він все одно бісить мене своїм командним тоном.

— Так, бачу мітки в районі грудей, а також на лобі. — відповіла йому Юмі. — Куди стріляти? 

— Стріляй туди, куди зручніше, — м’яко сказав командир. — В тебе все вийде, — додав він. — На всіх тестах не було студентки більш влучної, ніж ти. 

Я хотів-було знов щось сказати, але вирішив не заважати Юмі. 

Все ж, для людини, що керує іншими, цей командир надто асоціальний. Хоча оце загравання-похвала — це був непоганий хід... Не очікував від нього. 

Та все одно, звучало не надто щиро, особливо в моменті про влучну студентку. 

Такого асоціального лідера не визнає жодна команда, яким би геніальним він не був.

Принаймні, я точно не визнаю. Командир має бути прикладом, сильним, веселим,  мати лідерські якості і взагалі бути тим, на кого будуть рівнятися. А цей хлопець і не сильний, і не веселий, та й не випромінює ніякої впевненості, щоб на нього хотіти рівнятися та довіряти йому...

— Добре, — Юмі усміхнулася і я буквально побачив, як до неї повернулася впевненість. 

Чорт, цей блазень навіть поганою грою зміг вплинути на її стан... Невже в ньому таки є щось лідерське?... Якийсь вплив, люди йому довіряють, хоча він і не виглядає сильним. Все тому, що він виглядає розумним і доволі впевненим в собі. Сподіваюся, що ця його впевненість базується не на простій самозакоханості....

Я поглянув на Юмі, яка тепер буквально світилася, і стиснув губи.

Таки він мене  реально бісить. 

— Стріляю, — прошепотіла Юмі і натиснула на спусковий гачок.

І тоді по всій закинутій будівлі залунали оплески. 

— Ви знешкодили злодія та бомбу, вітаю! — пролунав з динаміків голос нашого викладача. — Спускайтеся і виходьте з будівлі! 

Тим часом наш «ворог» і «заручник» теж зааплодували.

— Молодець, Юмі, — щиро, але доволі стримано похвалив дівчину наш «командир». 

 Він що собі ціну набиває? Хоче мати такий собі загадковий і крутий образ? Все таки, я точно визначився! Такі люди мене конкретно бісять! 

— Дякую... Ти чув? Я влучила, і ми перемогли! Це все завдяки твоїй підтримці! — щиро сказала вона. 

Треба закінчувати цей дурний обмін люб’язностями... 

— Юмі, ходімо, — я взяв її за лікоть. — Не будемо змушувати наших екзаменаторів чекати. 

— Ромо, ти теж гарно впорався! — продовжував говорити наш «лідер-без-імені».