Серед темряви

2

471 рік до народження Великого Дракона. 

Серед темряви

 Сяйливі гриби особливо спокушали маленьку Хелію, народжену в час, коли Асплай, супутник Миру, закривав Сонце. Це було диво! Адже ті, хто народжувався в цей день, найчастіше помирали, втрачали зір чи отримували унікальний дар Німерії. Це був 496 рік до народження Великого Дракона. Вона народилася майже звичайною дитиною, принаймні поки що жодних особливостей чи дарів не було помітно, і завдавала звичайних дитячих прикростей через власну допитливість і настирливість. Хел була швидшою за своїх ровесниць і мала розвинений розум, але було в ній щось негативне. Пророчиця Аглая, божевільна жінка, напророкувала, що дитина мала померти ще в утробі матері, але вона вижила і ще й народилася в такий день, забравши водночас деякі сили свого носія.

Як і у всіх темних ельфів, у неї був винятковий дар нічного бачення, відмінний нюх і слух. Її очі були не червоні, а пронизливого сіро-блакитного відтінку, хоча їхній колір змінювався залежно від освітлення. Коли світло було особливо слабким, темрява поглинала все, зіниці розширювались так, що від райдужки залишалося тоненьке світле кільце. Від гніву очі ельфів змінювалися ще більше: білки темніли, райдужки майже зникали, залишалися тільки великі зіниці, і очі здавалися майже повністю чорними. Одного разу їй довелося побачити таким батька, але це було лише один раз, і він одразу ж заспокоївся під її поглядом. 

  Дітей тут було мало, більшість зовсім маленькі, підлітків не було зовсім, а їхні батьки були ще дуже молоді за мірками темних ельфів.

Вона жила в темряві, морок і густа ніч були для неї найсолодшими, її манили темні незвідані печери й коридори, містичні вигини тіней, навіть запах сирості подобався Хел. Подібно до того, як людські батьки не пускають дітей у ліс, у ельфів заборонено було виходити на поверхню. Батьки мало що розповідали про той світ, де немає кам'яного неба.

Сяйливі гриби росли там, де було особливо прохолодно і було джерело води, що нерідко рятувало заблукалих ельфів. Вони росли групами, освітлюючи особливо темні й вологі куточки печер. Це було холодне блакитне сяйво, що переходило у сліпучо-біле в середині, а потім розливалося від гриба вже менш згубним світлом. Тоді зіниці Хелії звужувалися, а коли вона торкалася гриба — той трохи піддавався й спалахував ще яскравіше, намагаючись налякати, бо деякі місцеві мешканці зовсім не бачили сонячного світла, — ставали ще вужчими. Місцевих тварин це світло відлякувало. Хелію ж воно зачаровувало, вона не боялася його й того, що зайшла так далеко. Юна ельфійка вже уявляла докірливий погляд батьків. Хел жадала відкриттів!

Підходив той вік, коли Хелія могла почати навчання — це був вирішальний етап для кожного темного ельфа, бо саме тоді кожен міг розкрити свій особливий потенціал. Батьки Хел були дуже молодими за мірками їхньої раси, хоча батько був трохи старший за матір. Окрім Хелії, у них не було дітей. Розповіді про вступ в учнівство вона чула лише від трохи старших дітей або від батьків, які не раз повторювали, що залишилося зовсім трошки, але проходив рік, і «зовсім трошки» повторювалося. А маленькій темній ельфійці вже не терпілося чогось навчитися й не лазити безтолково коридорами, які вона вивчила дуже добре.

Кожний коридор, чи то кам'яні склепіння ще не зруйнованого часом замку, чи проходи, які здавалися в темряві величезною пащею дракона через сталактити, що звисали зі стелі, і сталагміти, які ніби пробивали землю, або ж прориті ходи з каменями, що випромінювали слабке світло — усе закарбувалося в пам'яті Хелії як на мапі. Іноді темрява так сковувала, ніби в лещатах, що, здавалося, далі лише прірва. Або якщо там і є шлях, то в нижні шари землі, де, за словами старших ельфів, мешкають демони й різні інші страхіття. Тоді, переборюючи страх, зусиллям волі вона змушувала себе доторкнутися до стіни, порахувати кроки, ступити кілька кроків уперед, упевнитися, що вона все ще на ногах, і повернутися назад. І все це добре запам'ятати. Запам'ятати. Можливо, це й був її особливий дар, але точно маленька ельфійка не знала.

 Хелія присіла, відчуваючи прохолодний камінь під голими коліньми. Це було чудове видовище, і усмішка сама собою з'явилася на її обличчі. Дівчинка думала, як було б чудово, якби вона пройшла обряд посвячення. Страх виникав сам собою, коли вона уявляла, що її не допустять. Тоді б їй залишалося блукати цими безрадісними печерами й стати вигнаницею. Найбільше вона хотіла бути такою сильною, як батько, і такою ж спритною та з магічними здібностями, як мати. 

  Легким рухом Хел потягнулася до грибниці, відірвала найменший грибок і поклала його в кишеню обережно, щоб не роздавити. Потім Хелія торкнулася тріщини в грибниці й виголосила хвалу Німерії, адже вірила, що цей грибок разом із всією грибницею є її дитиною, а вона забрала його з родини.

Я дбатиму про нього! — промовила дівчинка більше до стін печери, ніж до себе самої.

 Вона добре знала, як використовувати цей гриб. Батьки їй усе розповіли. Цей гриб міг освітити ті місця, де її очі нічого не бачили. Залишалося тільки чекати, щоб гриб звик до неї та набрався сил. А чекати Хелія вміла. Занурившись у ці роздуми, дівчинка знову потягнулася до грибниці та набрала в жменю землі. Гриб міг прижитися лише в рідному ґрунті.

— Рідна земля завжди додає сил, — процитувала вона слова матері. Темна ельфійка замотала землю в шматок тканини, який принесла із собою.