Епілог

— Якщо спитаєш, чому я не дівчинка я, стукну тебе, — похмуро пообіцяв Хіят усміхненому колишньому збирачеві.

Посмішка стала ще ширшою.

— Знайома сила, так, — ліниво підтвердив Віресей. — І що ця сила бачить у мені? Я завтра стрімко постарію і помру?

Хіят посміхнувся і примружився, наче намагався щось у колишньому збирачі роздивитися.

— Ні, старітимеш ти звичайно і, враховуючи, що зараз тобі на вигляд і відчуття близько тридцяти років, проживеш ще довго, — пообіцяв впевнено. — Але це все, чим я можу тебе порадувати. З головою в тебе як і раніше деякий непорядок і ти здаватимешся дивним хлопцем. І це навряд чи зміниться. При цьому ти не агресивний, що не може не тішити, з твоєю історією.

— Набридло бути агресивним. Розмовляти з людьми цікавіше.

— Це так, — погодився Хіят. — Можеш розмовляти. Можеш навіть вчити, якщо хочеться, бажаючі повчитися вже є. Можеш… хм, можеш навіть жінку собі завести. Бувають любительки дивних чоловіків.

— Ага, і виводок дітей, — скептично сказав Віресей. Його уява відмовлялася малювати щасливе сімейне життя. Та навіть щасливе життя при жінці, до якої можна забігти у гості з подарунком, в уяві теж якось не складалося.

— З виводком дітей важче, — задумливо сказав Хіят. — У тебе енергетика така перекручена… думаю, у тебе і твої дивацтва через це. А ще, я б на твоєму місці спочатку випробував свій дар, особливо сильні плетіння, десь у безлюдному місці. Можуть бути сюрпризи, особливо у чомусь складному. Ну, і плюс довгожительство. До речі, ти чіткіше пам'ятаєш час до здобуття крил чи після? І взагалі, що пам'ятаєш, як багато?

— Те, що до крил чіткіше, — впевнено сказав Віресей. — Усе, що потім — уривками. Навіть не розумію, чому саме це. Дрібниці всякі. А ось обличчя останнього учня вже не пам'ятаю, зате пам'ятаю, що він мені здавався неважливим і хотілося швидше позбутися ідіота.

— Ага, схоже пам'ять теж була здвоєна, Ладай правий. І ти пам'ятаєш те, що встиг помічати, коли було неважливо твоїм крилам. Я, здається, навіть знаю, що творці збирачів взяли за основу. Лікарський щит для тих, в кого з даром щось не так. Щось на кшталт панцира, щоб люди, які не контролюють дар, не постраждали і нікого випадково не поранили. Ще на немовлят такі щити чіпляються, якщо у них йде надто сильна пульсація сили. Загалом, якщо цікаво, поговори з лікарями. Вони розкажуть.

— Гаразд, — погодився Віресей і знову посміхнувся, хоч і не збирався. Посмішки весь час проривалися, попри його бажання. — А виводок дітей, з яким складніше, до чого?

— Та сама енергетика, — сказав Хіят. — Не факт, що із такими ушкодженнями діти взагалі можуть бути. Воно й на фізіологію впливає. А якщо будуть, не факт, що ця дурня не спадкова тепер, надто глибоко вросла. А дитина з покаліченим даром, яку невідомо як стримувати та вчити... Загалом, краще не треба, якщо не впевнений, що зможеш впоратися і витерпіти. Діти, навіть звичайні, без ранніх імпульсів сили та іншої гидоти, іноді дуже дратують, часто творять не зрозумій що, намагаються влізти куди не можна або підпалити будинок. Ножі тягають, кричать, гасають з ранку і до глибокої ночі. А тут ще й дитина з проблемами магічного характеру, яка може будь-якої миті самовбитися, знищивши принагідно все, що під руку потрапило. З мимовільними прокльонами, з… Вельду можеш запитати, у неї схожі проблеми з'явилися в підлітковому віці і вона хоч би розуміла, що відбувається і її дар можна було пригасити і перемалювати по суті. А якщо дитині, чий дар впливає і на неї, і на зовнішнє без будь-якої системи, рік, два, три? І зробити з цим нічого не можна, тому що проблеми глибші за невідповідність дару фактичному віку тіла. А з огляду на виводок, ще й не одна така дитина...

Віресей кивнув і тихо зрадів, що ніколи не мріяв про нащадка. Тут і сам себе радуєш сюрпризами щодня і не можеш задавити недоречні емоції. А якщо додати таке ж немовля…

— Гаразд, з немовлятами розібралися, — сказав Віресей, стримавшись і не присягнувшись, що жодних дітей ніколи в нього не буде. Бо якісь вищі сили обов'язково підслухають та поспішать цих дітей підкинути. Чотири штуки одразу. Влаштують сюрприз. — Але, гадаю, поговорити ти хотів зовсім не про них.

— Ага, я поговорити хотів про печеру та місто. Місто ми перенести не можемо, і ситуація не настільки критична, щоб кинути все. Печера теж нікуди не подінеться. А тобі нема чим зайнятися і потрібен якийсь якір, щоб було за що триматися. Так ти будеш менше божеволіти, а може і зовсім перестанеш.

Віресей скептично хмикнув.

— І що ж ти пропонуєш?

— Печера та місто харчуються від одного джерела. Точніше, печера вже харчується, а місто лише буде. І розмежовувати їх — справа довга і ненадійна. Краще не займатися цією дурнею, а дозволити злитися в одну систему, у кожної частини якої свої функції, що мало впливають на інші частини. І ось тут потрібний буде контролер. Хтось здатний і замкнути печеру, і стежити за потоками в місті і, у разі чого, навіть вчити зберігача. А такі випадки трапляються, я тому приклад.

— Помирати я поки не збираюся, — сказав Віресей, який, напевне, чудово знав звідки беруться живі будинки.

— І не треба. Коли живеш деякий час з такими прив'язками, навіть краще. Мій батько кілька місяців прожив, довше він не зумів розтягнути тимчасову лінію. Дара у нього відповідного не було. А я можу замість цієї лінії вплести поступове вростання. Головне, щоб носій незавершеного ритуалу був досить сильним і міг його годувати.

— А достатньо сили, яку я ще й частково упускаю, підживлюючи сторонні квіточки, дерева та інші билинки, є тільки в мене. І мені втрачати нічого. Замість квіточок підживлюватиму ритуал, правильно?

Хіят кивнув.

— Чудово. Може, це навіть непогано, — задумливо сказав Віресей. — Хоча це не якір уже, це повідець, і покинути місто та печеру я вже не зможу, навіть якщо передумаю. Втім, якщо я щось розумію в цих ритуалах, то й не захочу, швидше за все. Але зараз я можу й не погодитись.