розділ 15

Про демонів і справжніх героїв

Чекати на демонів було нудно.

Ні, Вельда розуміла, що швидше за все їх не дочекається, що запрошені Тоєном структурники та стихійники з'являться раніше, але все рівно не могла не чекати. А це виявилося нудною справою. Ніхто навіть чаклункою не обзивав.

Біженці з материка займалися своїми справами. Одні варили юшку з наловленої вранці риби. Їсти цю юшку особисто Вельда б не стала, тому що смерділа вона страшно. Але бідолашні біженці так зголодніли, що на великий котел дивилися з великою цікавістю, навіть у ті моменти, коли мінливий вітер доносив до них «аромат» страви.

Інші тягали палиці та гілочки. На дрова, мабуть.

Треті сиділи у колі і щось бурмотіли.

Ось про те, що вони там бурмочуть, Вельда зрештою і запитала. Не про юшку ж розпитувати.

 — Світло закликають, — сказав голова біженців. До цього він намагався поговорити з Тоєном, але маг загадково посміхався, а потім і зовсім поліз на великий камінь, щоби щось оцінити з висоти.

— Навіщо? — здивувалася Вельда. — Адже ваша сила не від божества.

Дівал знизав плечима, потім зітхнув і визнав:

— Не знаю. Я взагалі не знаю, звідки це взялося, але навіть на старих картинах маги сидять отак у колі, іноді за руки тримаються. І вважається, що так більше сили можна зачерпнути.

Вельда хмикнула, трохи подумала, а потім спитала:

— А маги на картинах молоді? У жовтих чи червоних мантіях?

Дівал невпевнено кивнув.

— О. Ну, тоді це швидше за все вогневики медитують і спокій шукають. Їхня стихія дуже неспокійна, та й у самих вогневиків характери ще ті, спокою їм дуже не вистачає. І вчасно заспокоюватись більшості доводиться вчитися. Деякі через те, що не навчилися утихомирювати ні себе, ні стихію, так і не отримують срібного ланцюга.

— Срібний ланцюг? — перепитав Дівал.

— Знак зрілості. Вважається ланцюгом повноліття, але це швидше зрілість пов'язана з даром. Здатність контролювати його та себе.

— О! — здивувався Дівал і задумливо подивився кудись у далечінь.

І мовчки туди витріщався, поки Тойєн не спустився з каменю.

 — Так, — похмуро сказав Тойєн. — Де ваша давня річ?

Дівал здивовано подивився на нього, а потім до чогось додумавшись, похмуро посміхнувся.

— Гаразд, сам знайду, — сказав Тойєн і наказав Вельді. — Ходімо. Якщо я щось розумію в артефактах, то насичення від загального там зараз ледь за половину. Зависло на межі, інакше щит Мерка б не пульсував.

— Щит Мерка? — перепитав Дівал.

— Ну, був колись, ще в імперії, такий демонолог. Вони там взагалі були страшною рідкістю. Страшною самі собою, але й рідкістю. А ще, щоб ви знали, усі давні демонологи були самовпевненими до краю, а може й поза. Тому що жоден так і не втік на острови, коли ще була нагода, поки якийсь із останніх імператорів не наказав топити будь-який корабель, на якому з'являться маги. Власне, швидше за все, і після цього втікали, хто таємно, хто з боєм. Уполовинили ж якось імператорський флот. Але самовпевнені демонології все одно залишились. А потім деякі з них були навіть першими королями, коли імперія почала розвалюватись на частини. І вони були не рівня вашого власника, який тільки і зміг додуматися, що годувати демонів неугодними. Вони були силою. Але це їм не допомогло. Одних банально отруїли. Інших проголосили самим злом і навіть об’єдналися заради війни з ними. Загалом правили ці самовпевнені особистості недовго. І до островів врешті-решт добігли лише парочка чиїхось учнів, завдяки яким ми й знаємо, що робити, якщо десь раптом з’явиться демон, якого слід прогнати.

— О! — видав своє улюблене Дівал. — Отже, наша давня річ колись належала стародавньому демонологові.

— Швидше за все. Думаю, це був захист для полігону, на якому він знайомив учнів із демонами. Так, швидше за все, — сказав Тойєн і потягся. — А найнеприємніше, що більшість способів захисту від демонів втрачено. Це взагалі складно. Навіть те, що вміли ті учні, що втекли, було настільки складно, що ніхто з їхніх учнів повторити не зміг, не було серед них таких талантів. Їх би в імперії в учні не взяли. Ось і довелося Бодушу Вела, у якого нарешті з'явився потрібний талант, вчитися практично по книжці, тому що його прадід на той час навіть себе забував, а інші учні-втікачі взагалі померли. А дещо він сам мало не винаходив. Демонологія дуже складна штука. Саме через те, що складно загнати назад викликаного демона. А ось викликати його може будь-який недоумок, як не сумно.

— О! — повторив своє улюблене Дівал.

— Ходімо, подивимося на артефакт. Може його можна якось підтримати, сили додати. Якщо він справді з полігону, то він точно не одноразовий і заряджали його учні. Тож це має бути не складно.

Дівал знизав плечима, але нікуди нікого не повів.

А Тойєн зітхнув і пішов сам. Впевнено. Повз людей, що сиділи гуртком. Повз смердючу юшку. Повз перелякану жінку із заплаканою дитиною. Потім зупинився перед звичайнісіньким на вигляд білим каменем і постукав по ньому ногою.

— А ще й глушать, — пробурчав Тойєн, коли Вельда і Дівал зупинилися поряд з ним. — Неможна артефакти, що працюють, пхати в ямку і прикривати зверху каменем. Через це їхній вплив спочатку неправильно розгортається, якісь лінії можуть не встигнути за іншими, зміститися трохи убік… Артефакторика, до речі, теж дуже складний предмет. Але артефакторів зараз дещо більше ніж демонологів. Ну, якщо рахувати по всіх містах. А так, ось у моєму рідному жодного демонолога, зате цілих сім артефакторів. А в місті цієї дівчини, — вказав на Вельду, — три демонологи і тільки один артефактор, та й той — стара жінка, яка старанно записує свої знання і сподівається, що хоча б у її крихітної правнучки поєднання «вплив-утримання» буде сильним і в необхідних пропорціях. Тому що щось грандіозне структурники зі стихійниками ще створять разом. А з тоншою роботою не впораються, просто не зможуть досягти такої взаємодії між собою, яка можлива, коли працює одна людина. А щось нестандартне не зроблять тим більше. Тільки давно відоме, на яке є найточніші розрахунки та схеми.