розділ 14

Про те, що не всі знаходять те, що шукають

Тоєн у Вельді не помилився. Вимагати шукати чоловіка вона стала не сходячи з місця. Причому вона чомусь була впевнена, що його понесло в ті місця, в яких вона вирахувала аномалії. А куди ще? Начебто більше нічого особливо цікавого на острові немає.

А одне з цих місць, напевно, лігво збирача. І біля каменю, мабуть, був портал туди.

Щоправда, як про це дізнався Лііран, Вельда пояснити не змогла, але відмовитися не хотіла.

І в якийсь момент Тойєн зрозумів, що простіше сходити і подивитися на аномалії. Все одно хотів.

Правда, він не хотів тягнути за собою дружину зниклого хлопця, яка рвалася в бій. І розраховував провести розвідку в компанії тямущих слідопитів, а не з п'яничкою та його ученицями. Цей п'яничка та учениці веселили Тойєна. Вони йому нагадували веселу сімейку з вдового батька та двох дорослих доньок, які намагаються повернути тата на правильний шлях. Ну, як вони цей шлях розуміли. Але ось професіонали з цієї трійці були так собі.

Крім Вельди і слідопитів хотіли сходити подивитися на аномалії ціла купа народу. Навіть хтось із амулетників бажав, мабуть вважав, що це буде непогана заміна вихідним, які ніяк не прийдуть.

Залишати будівництво без захисту, особливо після того, як з'явився привід його виставити, було б нерозумно.

Тягти за собою натовп — тим більше. Яка тут скритність, якщо натовп?

Та й при зустрічі зі збирачем нічим цей натовп не допоможе. Тойєн сподівався тільки на те, що збирачеві вони зі своїм будівництвом нецікаві. Що він тут із іншого приводу. А може, побував кілька років тому, скористався джерелом і пішов. А якщо забажає скористатися зараз, то йому ніхто не заважатиме. Тойєн збирався вдати, що нічого не помічає. Та й інші здатні помітити з ним погоджувалися. Зі збирачами воювати без захисту надійних стін та без півсотні дуже сильних магів — звичайне самогубство. Це все одно, що ставати на шляху урагану і сподіватися, що він затихне по першому помаху руки.

Ось так і вийшло, що на пошуки Ліірана, точніше однієї зі знайдених аномалій, Тойєн вирушив у компанії Вельди та трійці слідопитів. Потай. Фактично втік.

— Навіщо я це роблю? — спитав сам у себе Тойєн, допомагаючи Вельді спуститися в яр, яким розвідники збиралися дійти до скелі з роздвоєною вершиною. — Напевно, пригод не вистачає. Нудно мені. І як я цього й досі не помітив?

За всіма розрахунками дійти до чергової долини, що ховалася між високими пагорбами, або осілими горами, вони мали ближче до вечора. Цей острів узагалі був невеликий. Напевно, колись саме через це на ньому ніхто не став будувати місто, незважаючи на сильне джерело. Коли більшість міст будували, всі розраховували на землеробство і намагалися підібрати підходящі для цього місця. Це потім природники навчилися вирощувати у теплицях більше овочів, зерна, фруктів ніж в безмежних полях. Власне, змінені та більш плодоносні рослини потребували спеціально створеної для них атмосфери і на полях не виживали. Ще на цьому острові не було ні цікавого каменю, ні інших джерел, ні особливо цінних тварин і птахів. І вибрали його в результаті зовсім не в розрахунку, що невдовзі довкола міста з'являться селища, як офіційно, так і напівтаємно. Вибрали через джерело, яке було сильніше за більшість тих, на яких стояли старі міста. Отже, цей острів був придатним для магів місцем. І ще більш придатним для міста-артефакту, яке може закрити ворота на довгі роки і люди там спокійно житимуть.

— З іншого боку, був би острів великим, ми б довго по ньому блукали. Розвідники, — пробурмотів Тойєн.

А Вельда чомусь усміхнулася.

***

Розрахунок виявився вірним. До долини Тойен довів Вельду і слідопитів, що плуталися в слідах, коли сонце ледве почало хилитися до горизонту.

Долина, яка виглядала на мапі як тонкий розчерк між схематичними пагорбами, насправді була досить широкою, хоч і витягнутою в довжину. Посередині по ній протікала дрібна річка, яка бере свій початок з озера, дуже схожого на ставок, кимось працьовитим видовбаний на вершині одного з горопагорбів. Старший слідопит навіть довго в нього заглядав і чіпав воду долонею, поки не вирішив, що в основному воно наповнюється дощами, хоч десь на дні напевно є джерело, інакше річки не було б.

Вельді озеро дуже сподобалося. Настільки, що вона навіть поставила дурне питання, а чому б не побудувати місто тут? Щоправда, одразу ж все сама собі пояснила. Та й вода в озері дуже холодна і навряд чи прогрівається влітку. Слідопит сказав, що глибина там о-го-го. Дно озера набагато нижче за підніжжя осілої гори.

Намилувавшись озером, компанія спустилася з гори і пішла шукати джерело аномалій. Від озера це джерело не було видно чомусь. Чи дуже добре маскувалося, чи було маленьким і непомітним. В обох випадках, даремно вони на гірку полізли, лише час витратили. Ну, ще озеро знайшли, на картах його не було.

— Не здивуюся, якщо ми зараз знайдемо закопаний кимось стародавній скарб. Скриню зі злетілим захистом і маскуванням, — пробурчав Тойєн.

Вельда вперто підібгала губи.

Старший слідопит забурмотів, що бути такого не може, що такі скарби подібні аномалії не створюють. Хіба що й давні артефакти почали потихеньку руйнуватися і тоді звідси краще бігти з усіх ніг, не чекаючи, поки остаточно зруйнуються. Причому, навіть будівництво треба згортати, йти подалі в море і чекати на людей, здатних цю пакість знешкодити. А таких, нажаль, небагато.

— А може збирач сюди прийшов за цим скарбом? — азартно запитала одна із учениць слідопита.

— Хіба що він самогубець і не знайшов іншого способу померти швидко і напевно, — сказав Тоєн.

Учениця слідопита пирхнула. Друга чомусь почала озиратися. А Вельда несподівано для всіх, у тому числі і Тойєна завмерла на місці, витягла перед собою руку і урочисто сказала:

— Ілюзія!

І ніби у відповідь на це слово хтось невидимий, буквально за кілька кроків від Тойєна, скрикнув і з тупотом кудись помчав.