розділ 3

Про дежавю, несподіваних гостей та браслети, які прийшли самі. І про проводи в далеку дорогу

Прокинувшись, Лііран виявив, що знову лежить на килимі. Причому, не просто так лежить, а з подушкою під головою і накритий простирадлом. Поверх простирадла на животі лежали ноги Вельди, цього разу босі. Під головою дівчини була друга подушка. А сама вона загорнулася в покривало, стягнуте з того самого ліжка.

— Ось ідіотизм, — оцінив побачене Лііран і задумався, намагаючись згадати, як вони вчора примудрилися до цього ідіотизму дійти і навіщо вирішили втілити його в життя.

Діряна пам'ять нічим його не порадувала. І цього разу навіть Хіята не було, з його вмінням втягувати всіх підряд у неприємності. Вони самі вирішили пройтися всіма питними закладами і порівняти пиво в них. Навіщо, в даний момент Лііран не розумів. Але вчора воно здавалося веселим, потрібним, а ще здатним роздратувати Дарине Атану. І дуже хотілося їй на зло взагалі піти в запій на півроку.

— Дежавю, — простогнала Вельда, яка теж прокинулася і прибрала з живота ноги. — Ти не знаєш, чому ми і цього разу на підлозі валяємося?

— Уявлення не маю, — зізнався Лііран, спостерігаючи за тим, як дівчина розтирає руку та намагається масажувати плече. — Залежала?

— Болить, — поскаржилася Вельда. — І хочеться пити.

Ліірану теж хотілося пити, але він спочатку розім'яв дружині плече і лише потім пішов за водою. А на порозі кімнати чомусь озирнувся. І побачив витончену красуню, що сидить на підлозі, підібгавши ноги. Вона намагалася розчесати пальцями руде волосся, хмурилася і, схоже, тихенько лаялася.

Мабуть, теж вважала повторне пробудження на підлозі тим ще ідіотизмом. Чудова парочка, загалом, навіть знайшлось дещо спільне.

Лііран тяжко зітхнув і пішов по воду.

Потім він, разом з Вельдою, намагався розібратися чому вони спали на підлозі, якщо напередодні домовилися, що дівчині дістанеться ліжко, а Лііран, як чоловік, спатиме на дивані. Тому що, на жаль, другого ліжка в його холостяцькому житлі не було, а йти до будинку його батьків, а тим більше натикатися там на діда ні йому, ні їй не хотілося.

Дещо допомогли розібратися в цій проблемі засіб від похмілля та чергова порція води. Спочатку Лііран згадав, як обіцяв дівчині охороняти її сон, причому чомусь під дверима кімнати. Потім Вельда згадала, як хотіла вкласти на ліжко саме його, бо він на кілька років старший, а отже, протяги для нього небезпечніші. Раптом радикуліт станеться чи що? Вона ж його навіть підняти не зможе.

Щоправда, чому вони зрештою дружно обрали килим, молодята так і не згадали. Можливо, Лііран зумів довести, що для радикуліту все ще надто молодий. Ну і Вельда теж щось там довела.

Подальшим спробам розібратися у своїх поривах завадили гості.

Вони ввалилися веселою юрбою під головуванням Хіята. Стали вітати, вручати подарунки — здебільшого вино та настоянки. Потім розбрелися по кімнаті в очікуванні частування, за яким Лііран у відчаї відправив сусідського хлопчика, не ризикнувши залишати Вельду одну з гостями. Підозрював, що після цього вона дуже розсердиться. Він сам би точно розгнівався.

Їжу, на щастя, принесли швидко, пацан ще й потішив Ліірана тим, що господиня «Веселого бобра» на честь весілля зробила йому знижку.

Лііран, щоправда, жодної крапельки не зрадів. Раптом збагнув, що в цьому Бобрі любить дід обідати. І якщо хтось там проговориться йому про раптове одруження, а проговоритися там було кому... Загалом, дід напевно з'явиться вітати, а заразом відкручувати голову. І тут навіть чинити опір не будеш, дід все-таки.

— Ось дурень, і навіщо я сказав, що в мене за свято? — пробурмотів і помчав до гостей, радувати їх тим, що чекати вже не довго.

Принагідно він розмірковував, а чи не послати того ж хлопчака до родичів з радісною звісткою. Але вирішив, що так буде лише гірше. Такі новини треба приносити самостійно.

— Роблю собі проблеми на порожньому місці. Краса. Як… як якийсь підліток.

Відкриття було несподіване і не дуже приємне. Але подумати та проаналізувати свої пориви та дивні рішення Ліірану не дали.

Спершу розставляли їжу на столі.

Потім гості життєрадісно вітали і бажали всього найкращого. У тому числі й шістьох дітей. Ладай, посміхаючись, взагалі побажав їх одночасно, за що отримав потиличник. А на запитання про те, коли сам обзаведеться хоч одним, сказав, що пізніше Ліірана точно. Він поки що навіть не одружений і не збирається.

Коли веселощі досягли моменту, після якого почали відкривати подаровані настоянки та вибирати найсмачнішу, у двері постукали. Гучно і наполегливо. І Ліірану довелося відволіктися від дегустації, щоб відкрити.

І кого він найменше очікував побачити за дверима — того жреця, який одружив і все ще чекав на браслети, щоб одягнути їх на молодят. Дідусь і Дарине Атана були вірогіднішими.

Але жрець прийшов. Похмуро щось сказав, явно обізвавши Ліірана якось дуже хитромудро, а потім всунув пакунок.

— Самі одягнете! — сказав грізно, з чим і пішов, не прощаючись.

Лііран навіть здогадався, що у пакунку. Просто не зміг так відразу збагнути, звідки воно взялося. Храми не видають шлюбних браслетів. Навіть найбідніші молодята мають принести свої, та хоч сплетені з небіленого льону, хоч частіше обходилися дешевими мідними, досить вузькими, але зі срібною змійкою, що обвиває руну «єдині».

А тут на тобі, прийшов роздратований жрець, приніс браслети, бо молодята ніяк не з'являться.

Лііран, не відходячи від дверей, розгорнув пакунок і з подивом витріщився на з'єднання золотих і срібних смужок, переплетених у дивному візерунку. Ці браслети були явно не з дешевих. І звідки вони взялися?

Лііран з підозрою подивився на Хіята, але він би напевно притягнув їх як подарунок. Підозрювати родичів було взагалі безглуздо. Вони б спершу влаштували скандал. А родичі Вельди далеко і лист відправлений Атаною, напевно, ще не дійшов.