Набуте втрачене

Якби ви бачили людину, яку ви ніколи не знали, періодично у своєму житті, що б ви думали? Що б ви зробили?

Саме це відбувалося зі мною, скільки себе пам'ятаю. Той самий незнайомець в чорному пальто час від часу виринає десь у випадкових моментах мого життя. Спершу, я звісно ж не надавав цьому багато уваги, але зрештою це стало аж занадто дивно.

Одного разу, коли я вже був свідомий про нього, я знову побачив його, прогулюючись вулицею. Тоді я вирішив привітатися і спитати в нього, чи ми часом не знайомі. Проте, коли я вирішив рушити йому назустріч, він різко змінив напрям руху і як би я не намагався, я не міг наздогнати його.

Один раз це здається дивно. Ти думаєш, "Оце дивина", а потім просто забуваєш. Але це повторилося, і знову, і потім ще раз, і ще… У мене швидко виникло відчуття, що за мною слідкують: що ж іще це могло бути? Таких випадковостей не буває. Єдине, чого я не міг зрозуміти, то це – чому я?

Дивні речі на цьому не закінчувалися. Скільки б я не бачив цього чоловіка, він начебто ніколи й не мінявся. Завжди той самий одяг, хоч я й не бачив його зблизька, але його лице і вік виглядали незмінно з відстані. Роками.

Теорій в моїй голові було маса. Що це якийсь соціальний експеримент, або може цей чоловік справді дуже любить саме такий образ? Аж настільки, щоб не міняти його роками.

З часом я навіть перестав боятися. Більше нічого дивного не ставалося в моєму житті. Я жив цілком безтурботно. Якщо цей незнайомець не бажав мені зла, то я не мав проблем з його дивною поведінкою. Я навіть почав рідше його помічати його останнім часом. Я перестав активно його шукати очима на вулиці, тому, може це просто я перестав звертати на нього увагу, не почуваючись в небезпеці більше. Якщо подумати, то цей чоловік з'являвся на узбіччі мого життя хтозна-відколи. Я почав помічати його несподівано, а тому я сумніваюся, що він чекав моменту, щоб я приспав пильність. Якщо він і справді бажав мені зла. Так чи інакше, він мав купу часу для несподіваного нападу, до того як я вперше на нього звернув увагу.

А ще цілком можливо, що загадковий чоловік насправді й не був загадковим, а просто чоловіком. Я іноді думав про те, що, мабуть, я занадто багато значення надавав такій уже буденній для мене речі. Але так продовжувалося лише до того дня…

***

Осінь. Сьогодні періщив сильний дощ, заповнюючи канаву біля дороги брудною водою. Дерева шелестіли час від часу і заливали все холодними краплями, які грайливо збивав з листя поривчастий вітер.

Я все чекав, аби дощ припинився, але він, здавалося б, лише дужчав до самого вечора. Зрештою, мені набридло чекати і я вирішив повертатися додому, адже надворі вже була темна ніч.

На щастя, дощ зрештою почав слабнути, що додало мені наснаги рухатися, в цю холодну ніч. Я вийшов на вузьку вуличку, слабко освітлену ліхтарями. Хоча я не пригадую, щоб я раніше ходив нею, та все ж вона здалася мені надто вже знайомою. Білий паркан справа і темна заросла канава наповнена брудною водою зліва. Я глянув вперед і як виявилося, вуличка була дуже довгою. Трохи далі був з'їзд з іншої вулиці, яка простягалася десь в напрямку мого дому, потенційно сильно скорочуючи мій шлях. Я вирішив спробувати пройти нею: якщо вже раптом не вийде потрапити додому, то я принаймні це дізнаюся на майбутнє, але якщо вийде, то це може сильно скоротити мій шлях.

Тепер дощ швидко перестав падати, і вулиця стала ще темнішою: краплі більше не блищали від світла ліхтарів, які тьмяно освітлювали невеликі плями на мокрому асфальті. Періодичний шелест дерев супроводжувався для мене холодним душем, тому я вирішив прискоритися, щоб геть не простудитися.

Ось уже виднівся край паркану і ріг, на якому я збирався повернути. Ще кілька кроків і я буду там.

Однак, дещо зруйнувало мій ентузіазм.

Вуличка здавалася мені цілком безлюдною, тому саме зараз мене дуже налякав вигук "Агов!" позаду. Хто б це міг бути? Хтось знайомий? Голос здався мені дуже знайомим, але сказати, хто це, я абсолютно не міг.

Тоді в мене в голові знову виринув загадковий чоловік… Невже це він? Я завмер на місці, лише за кілька кроків до повороту, не в змозі рухатися далі.

"Зійди з дороги!", – знову пролунало, вже ближче.

Якщо й був час повернутися, то він настав саме зараз. Я повільно відставив ліву ногу в бік і розвернув верх тіла.

Поволі в моє поле зору потрапив той самий загадковий чоловік. На диво, його тіло було надзвичайно добре освітленим спереду, хоча він знаходився в темряві між ліхтарями.

На обличчі незнайомця був неприхований вираз страху… і разом з тим рішучості?

В наступні миті я швидко розвернувся назад і був осліпленим яскравим світлом.