30 глава

*Аліна 

Я дивилася на вхідні двері у спортивний комплекс, де ми з Давидом раніше тренувалися, і не могла повірити власним очам. Декілька годин я морочила собі голову над питанням: Чому Аль Капоне призначив мені зустріч саме тут?  

Мої ж здогадки почали доводити мене до божевілля. Найгірша моє побоювання полягало в тому, що за Fuddy-duddy може стояти сам Білінський. З одного боку це припущення можна назвати цілковитою маячнею, а з іншого... Лише він знав про це місце. Можливо, Аль Капоне в такий спосіб хотів заплутати мене?  

Мене починають боліти коліна від довгого очікування. Я поправляю свою спідницю й сідаю на дерев’яну лавку поруч з комплексом. Вона вкрита товстим шаром пилюки, який я згортаю рукавом своєї джинсової куртки. На вулиці дуже спекотно і я вже встигла спаритися. Прикладаю до лоба долоню, щоб заслонити нею сонячне проміння, але не бачу поруч нікого. Лише охоронець прискіпливо дивиться на мене вже не одну хвилину. Я збентежено посміхаюся до нього й махаю рукою. У відповідь він лиш прочищає горло й відвертається в інший бік. Що ж, не думала я, що таким буде мій недільний ранок.  

Ще й Давидові довелося збрехати, що я пішла на пробіжку. Він гадки не має, де я зараз. Це було так тупо з моєї сторони не попередити нікого куди я йду. З іншого боку я турбувалася про безпеку своїх близьких. Трясця!  

Сил у мене терпіти це знущання більше не залишилося. Ще декілька хвилин і я отримаю сонячний удар, або ж той охоронець викличе поліцію і я опинюся на ґратами. Можливо, це й на краще? У тюрмі безплатне харчування і за помешкання платити не доведеться. Звісно, сусіди прибити можуть, але й на волі ніхто від такого не застрахований. Цікаво, Аль Капоне дасть мені спокій, якщо мене посадять? Гадаю, мені таки варто про це у нього запитати, якщо він таки набереться сміливості й прийде сюди. 

Минуло вже більше ніж 15 хвилин, як ми мали зустрітися. Він звичайнісінький хам чи може його по дорозі яка львівська маршрутка збила? Закочую повіки від роздратування й витираю спітнілу долоню об стегно. Після цього дістаю з сумочки смартфон і заходжу в наш чат.  

Аліна: Я вже на місці. На тебе ще довго чекати?  

Якщо він не відпише мені найближчим часом, то я йду геть. У мене ще сьогодні є й інші плани. Давид вирішив влаштувати мені побачення-сюрприз. Я знаю лише час нашої зустрічі. Якщо не покваплюся, то точно не зможу прийти вчасно й він щось запідозрить.  

Fuddy-duddy: Я вже давно тут. Глянь у вікно зали, де ви з Давидом зазвичай тренуєтеся.  

Я різко обертаюся в бік і бачу фехтувальника, який махає мені шпагою через вікно. Від несподіванки я аж підстрибую на цій лавці.  

Fuddy-duddy: Ну ж бо, я не маю на меті тобі нашкодити. 

Аліна: Ага... Поки ти тримаєш цю шпагу в руках я тобі не вірю, ясно?  

Він демонстративно відкладає її й підіймає руки вгору неначе злочинець, який здається у руки правосуддю. Знаєте, це все більше нагадує якусь клоунаду, яку мені хочеться якнайшвидше покинути. Зараз я цьому клоуну покажу де раки зимують.  

Гордо здійнявши голову проходжу повз охоронця. Коли чую шурхіт його газети за своєю спиною, то миттю зупиняюся й дивлюся йому прямо в очі. На долю секунди чоловік розгублюється, а потім знову починає зиркати в газету. Хах... Даю гарантію, що він не читає, а лиш вдає. 

— Правильно. Немає чого тут зиркати на мене. — Минаю старого буркотуна й проходжу темним коридором. Ще ніколи в цьому місці не було так порожньо. Мабуть, охочих потренуватися на вихідних не так вже й багато.  

Я відчиняю потрібні мені дверцята. В думках вже думаю, якими лайливими словами вітатимусь з Аль Капоне. Однак, застигаю неначе вкопана біля порогу. Спочатку мене зустрічає аромат дорогих чоловічих парфумів, а потім букет гарних кущових троянд ніжно-рожевого кольору. У мене від шоку аж мову віднімає.  

Не на таку зустріч я очікувала, чесно кажучи. За маскою я чую милозвучний чоловічий сміх, який, трясця, мені подобається. Краще б Fuddy-duddy виявився неввічливим та бридким поганцем. Впевнена, що цим образом гарного та слухняного хлопчика він намагається мене заплутати. Що ж, мені слід бути обережною з ним.  

— Що це? — запитую я, вказуючи на букет. Мабуть, зі сторони це виглядало дуже смішно, бо я була схожа на дівчинку, якій ніхто й ніколи не дарував квіти.  

— Кущові троянди, — легко відповідає той, все ще простягаючи мені оберемок.  

— Це ясно. Навіщо все це, Аль Капоне? У мене є хлопець і він дарує мені достатньо квітів, — обурююся я, схрестивши руки на грудях.  

Букет і справді неймовірний. На долю секунди я навіть замислилася над тим, щоб прийняти цей подарунок. На долю секунди пізніше до мене повернувся здоровий глузд. Цей момент був схожий на той, коли провід якогось приладу заламується й перестає працювати. Ти його швидко поправляєш і все знову стає на свої місця. Мій здоровий глузд, швидше за все, працює за такою ж схемою.  

— Мені так не здається, — трохи суворіше відповідає, стискаючи вільну долоню.  

Ще й десяти хвилин від нашого знайомства не пройшло, а я вже встигла його роздратувати. Якщо він не засуне мені шпагу десь під ребра сьогодні, то це вже буде успіх.  

— Гаразд, — здаюся я, щоб не спровокувати його. Спробую грати за його правилами, то може з цього щось і вийде. — Дякую. Вони дуже гарні. — Стараюся посміхнутися якомога правдивіше. Підношу оберемок до свого обличчя й вдихаю аромат, заплющивши очі.  

— Такі ж ніжні, як і ти, Алінко. — Після “Алінко” я вже периферичним зором шукала шпагу, якою б могла проткнути його серце... Добре, кого я обманюю. Ця людина безсердечна. Потрібно цілитися в живіт чи... Трясця!  

Потрібно було записатися на курс “Стань кілером за 10 годин”. Якщо хтось би ще такий в інтернеті продавав, то зараз би мені не доводилося шкірити зуби цьому недоумку. Знав би він про що я зараз думаю, то більше б ніколи не називав мене ніжною.