Розділ 15. Переїзд

— Мерісе, швидше вантаж валізи! Не встигаємо! — вигукнула Еліс сівши в машину.

— Тату, швидше,— підтримала маму Мія.

— Та все,— сів за руль Меріс.

— Скільки нам їхати потрібно?— запитала Мія.

— П'ять годин, — відповів Меріс.

— Ну, що ж у дорогу! — вигукнула Еліс.

  Коли вони виїхали Мія сиділа в ноутбуці, потім в телефоні, слухала музику та розмовляла зі своїми подругами.

  Як вони були вже на місці. Мія дивилась по сторонах. Квінтайм зовсім не був схожим на Лонгтайм.

  У будинку Мії було два поверхи. На диво, Мія захотіла кімнату на першому поверсі.

Коли кімнату було обрано, Мія перенесла одяг у шафу, поставила ноутбук на стіл, розклала свої улюблені книги по полицях, і поклала по тумбочках ще різні дрібнички.   Після освоєння нової кімнати, Мія вирішила прогулятися.

Надворі було все геть не так як звикла Мія.      Це не те щоб їй не подобались краєвиди... просто ще й дня не пройшло, а вже дуже сумувала. Ну, що ж... як тепер Мія жила біля океану, вона пішла в магазин одягу.   Вона купила декілька речей. У ці речі входив жовтий купальник та пішла на пляж.    Коли Мія прийшла, то подзвонила на відео дівчатам.

— Привіт. Ну, що ви?— запитала Мія.

— Нічого. Я в Месстейджі,— сказала Емі.— Тут так спекотно…

— А я в Колдейсі, — відповіла Флора.— А у нас коли одяг сушиться, він взагалі не сушиться. Просто не висихає. Одяг вологий. А ти як?

— А у мене не дуже спекотно, але температура така, що можна купатися в океані,— відповіла Мія.— Ось. Купила купальник та зараз піду купатися.

— Ну добре. Мене батьки кличуть. Ми вирішили сходити до піцерії,— сказала Флора.

— Так. А ми зробимо суші й до нас прийдуть гості. Мої дідусь та бабуся. А також декілька тіток і дядьків,— вимовила Емі.

— Бабуся і дідусь будуть їсти суші?— запитала Мія.

— Так,— весело вимовила Емі й відключилась від зустрічі.

— Ну бувай, Флоро,— попрощалась Мія з Флорою.

— Бувай,— відповіла Флора та теж відключилася від зустрічі.

  Мія вимкнула телефон та пішла купатися в  океан. Багато людей катались на серфах, діти плавали у надувних кругах та дорослі пірнали під воду, щоб побачити красу підводного царства.

Вона запливла сильно далеко. О ні... на неї летів хлопець на дошці.

— Що? Де я?

— Ти в лікарні.

— А точно... це ж ти!

— Тобі дуже пощастило. В тебе тільки маленький шрам на руці й все. Ти просто сильно злякалася.

— Ах же ти!

— Що?

— Ти...ти...ти!

— Хто?

— Телепень! У мене нічого не болить, тому я йду додому.

— Йди.

  Мія підвелася. Хлопець вийшов із палати, а потім із лікарню. Мія переодяглася у звичайний одяг, та пішла з лікарні.

  На виході її чекав цей самий хлопець, а біля нього дівчина. Вони дуже схожі, ніби одне обличчя. Хлопець промовив:

— Пробач. Але я, ні в чому не винен.

— Звісно, — щиро сказала Мія.— Звісно, винен,— уже грубим голосом сказала Мія.

— А я його сестра Феліса,— промовила дівчина, яка стояла біля хлопця.

— Зрозуміло. Видно. Ви одне лице.

— Пішли у кафе,— промовив хлопець.

— Ну пішли,— сказала Мія.

  Вони пішли в кафе, яке називалось 《 Лісова краса 》. Вони сіли за столик.

— До речі, я не представився мене звати Реліз,— відповів хлопчина.

— А я Мія,— сказала Мія.

  Вони випили кави та Мія пішла додому. Батьки вийшли на поріг та пішли на зустріч.

— Міє, нам подзвонили з лікарні,— сказав Меріс.

— Так. Мене збив хлопець на дошці, але все добре,— відповіла Мія.

— Дівчино, чому ти завжди потрапляєш у неприємності?— грубо запитала Еліс.

— …— нічого не відповіла Мія, тільки опустила очі.

У Мії задзвонив телефон.

— Алло. Привіт,— вимовив чийсь голос.

— Привіт. Ти хто? І звідки ти знаєш мій номер телефону?— запитала Мія.

— Я Феліція,— вимовила дівчина.

— А ти?... що ти хочеш?— запитала Мія.

— Спитати як ти,— відповіла Феліція.

— А звідки ти знаєш мій номер?— знову запитала Мія.

— Мені дали у клініці, якій ти лежала. Вони взяли твій номер телефону.

— Зрозуміло. Я себе добре почуваю.

— Мій брат хотів перепросити перед тобою.

— У клініці він не особо хотів вибачатись.

— Він зрозумів свої помилки. Передаю трубку.

— Алло. Пробач мені, будь ласка.

— Ну я подумаю... ну бувай.

— Бувай.

  Мія поклала телефон до кишені.

— Хто телефонував?— запитала Еліс.

— Та, так. Нові знайомі,— відповіла дівчина.

— Швидко. Перший день у новому місті, а уже є двоє друзів,— радісно бовкнув Меріс.

— Так,— сказала Мія пішовши до своєї кімнати.— Якщо їх можна назвати друзями.

— Що? Ти щось тихесенько сказала ми не почули,— сказав Меріс.

— Та нічого. Я вже й забула.

— Ну добре.

  Мія вирішила знову зателефонувати друзям, але всі були зайняті своїми справами.

 Тому Мія взявши улюблену книгу вирішила її у мільйонний раз перечитати.

Після довгого читання вона заснула…

Зранку у Мії зателефонував телефон.

— Алло. Що таке?— збентежено запитала Мія.

— Ти мені вчора телефонувала, я не могла відповісти…— вимовила Флора.

— Так,— крізь сон відповіла Мія.

— Ну бувай,— сказала Флора.

— Бувай,— відповіла Мія.

Мія зробила каву та поснідала. А потім пішла на пробіжку. Вона бігала по парку. Мія і не помітила, що у спортивному костюмі бігали Реліз та Феліція.

— О, привіт,— взяв Мію за руку Реліз.

— Привіт, — відкинула руку Реліза Мія.— Ти,що слідкуєш за мною?

— Ні. Просто ми завжди бігаємо по парку,— виправдовувався хлопець.

— Ну добре. Тоді я побігла,— сказала Мія.

— А давай у доганялки!— вигукнув Реліз.

— А Феліса?

— Вона пішла за морозивом. Ми як раз встигнемо.

— Ну тоді добре.

— Давай на 1,2,3. Значить один...два…— не встиг договорити хлопець.

— Три,— побігла Мія.

— Гей, так не чесно,— почав доганяти Мію Реліз.

— Хух,— перша до фінішу добігла Мія.