Розділ 14. Ворог з минулого

Мія як завжди прокинулась. Її ранок нагадував звичайність.

  Спочатку банні процедури, потім сніданок у вигляді млинців і солодкого чаю. Далі вона домовилася про зустріч із дівчатами. Але перед цим Мія як з недавніх пір вийшла на пробіжку. Але цього разу все було якось не так, всі у парку звертали увагу на неї, а дехто навіть встиг її сфотографувати. Після пробіжки Мія зустрілася з друзями та розповіла про все, що з нею сталося.

— Міє, ти, що й досі не знаєш? — запитала Флора.

— Що не знаю?— запитала Мія. Вона косо подивилася на подруг.

— Ну, що ж... хтось почув про нашу розмову та виклав у газету. Та на сайті Лонгтайма є відео як ти викликаєш Марсі. На диво, всі повірили, — промовила Флора.

— Капець і, що ж робити? І чому всі одразу повірили? Щось тут нечисто! — сказала Мія.

— Не знаю,— нарешті сказала Емі.— Для початку потрібно вияснити хто це зробив.

— Та я! Я! — вигукнув хлопець із паралельного столика.— Міє, ти мене не пам'ятаєш?

— Ні! Хто ти такий?— запитала Мія.

— Я Герот!— відповів хлопчина.

— Як Герот? Не може бути…— вимовила Мія. По її тілу пробігли мурашки.

— Хто такий Герот? — запитала Флора.

— Потім поясню,— сказала Мія, дивлячись на хлопця.

— Я саме вчора тут сидів і впізнав тебе, я хотів помститися за минулі часи! В цьому мені допоміг Дуклінс!

— Хто? Дуклінс? — по тілу Мії пройшлися мурашки. Вона згадала бій із темним чаклуном.

  Герот пішов із кафе. Через 10 хвилин дівчата вийшли із кафе, та направилися до будинку Мії.

  Коли дівчата були вже в Мії вдома та їли морозиво, яке купили по дорозі.

— Ну... хто такий цей Герот?— запитала Емі.

— Герот... я ходила з ним у дитячий садок. Він був злий хлопчина. Його всі боялися.    Герот був не просто розбишакою, а ще й шпигуном. Він легко викриває будь-яку таємницю, ту яку захотів,— відповіла Мія.

— А за, що він хотів тобі помститися?— запитала Флора лизнувши своє бананове морозиво.

— Просто коли підходив час випускного я вирішила зробити все, щоб Герот вивчив урок раз і назавжди! Як вихователі не знали про розбишацький характер, я вирішила розкусити його. При вихователях, звісно, він був пушиною. Коли він знайшов нову жертву, я зняла на відео. Після цього показала це відео нашій головній виховательці. На, що вона не повірила доказам. Але як у мене були справжні докази я пішла до директорки, яка, на диво, мені повірила. Вона зателефонувала батькам. Вони, які знали про витівки сина як інколи теж ставали жертвами. На випускний Герота не допустили. Відтоді він хотів мені напакостити, але вони переїхали в Колдейс. А зараз, напевно, коли цей конфуз усі забули приїхали в Лонгтайм.

— Так... вляпались. І, що ж робити?— сказала Емі доїдаючи останню ложку морозива.

— Пропоную розповісти батькам. 

— Хай вони вирішують, що робити, — запропонувала Мія.

— Ми згодні,— разом крикнули дівчата.

Флора й Емі пішли по домах, а Мія на кухню до батьків.

— Доню, чому у нас біля дому так багато людей стоїть з камерами? — запитала Еліс.

— Ну, що ж це Герот,—  відповіла Мія.

— О, ні. Це ще той хлопець!— сказав Меріс закривши свій робочий планшет.

— А ще йому допомагає Дуклінс. Він найзліший і найтемніший маг у Часовому Вимірі. Я його перемогла, але Дуклінс живий і він буде все робити, щоб знищити мене, але як я чарівниця мені можна не боятись нічого як і вам.

— Мені, здається, вихід тут тільки один,— почав говорити Меріс відклавши від себе і свою улюблену газету.

— І який?— запитала Еліс, яка навіть не догадуючись про цей варіант, який задумав Меріс.

— Ми можемо переїхати в інше Часове місто,- запропонував він.

— Так, напевно...— розгублено відповіла Еліс.

— Ви, що? Ви, можете покинути все, те що будували, облаштовували все своє життя?— відказала Мія грубо, але водночас розгублено.

— Ми мусимо. Лонгтайм залишиться на місці й ми не продамо наш будинок і будемо тут час від часу з'являтись,—відповів Меріс. В його словах відчувалася підтримка.

  Мія втекла зі сльозами у свою кімнату. Як Марсі живе у своєму домі серед таких схожих на вигляд годинників, Мія знала де він, але без його підтримки вона б не впоралась. 

  Тому Мія викликала Марсі. Коли просто промовила його ім'я:

— Марсі!

— ТакЯ це я! Привіт, Міє. Чого кличеш? Уже досить пізно,— щиро запитав годинник.

— Ну, що ж... я до тебе за мудрою порадою…— почала Мія, витерши сльози із щоки.

— Я все знаю. Я твій годинник тому коли я біля тебе відчуваю тебе, твої думки, тривогу та загалом все...тебе тривожить Герот, Дуклінс та цей переїзд. Але ці зміни завжди потрібні. Через якийсь час ви все одно зможете повернутися в Лонгтайм. Поки ти в небезпеці, — м'яко відповів Марсі.

— Може, ти й правий,—  відповіла розгублено Мія.— Добре, завтра піду поговорю з батьками, а сьогодні ще все обдумаю.

  Марсі зник. Мія переодяглася в піжаму та лягла спати. Щоб швидше  заснути, Мія думала про все, що пережила за цей день. Як у неї був не найкращий день, тому їй було потрібно багато про що подумати.

" Я так люблю Лонгтайм. Я не готова його покинути, але якщо це потрібно хай так і буде "— думала вона.

  Настав ранок. Мія спокійно прокинулась та як завжди хотіла провести ранок, але її планам завадив натовп біля будинку.

  Вона вирішила заглянути в кабінет свого тата. Саме там її батьки кожного ранку збираються і обговорюють все розпорядок: обов'язки, новини та багато іншого. Але цього разу коли Мія ввійшла, вони розгорнули карту Часового Виміру та про щось розмовляли:

— Не знаю. Може Кілонайт?— запропонував Меріс.

— Ні, сильно хмарно. А може Телрін?— запропонувала Еліс.

— Ні, дуже спекотно,— відповів Меріс.

— Пробачте, мене за вчорашнє, — вимовила Мія.

— Та нічого. Ми тебе розуміємо, як і самі не хочемо переїжджати,— відповіла щиро Еліс.

— Ну, може, ти хочеш обрати чи запропонувати якесь місто Часового Виміру?— запитав Меріс.