Розділ 10. Таймсіті

—  Марсі... Чому у мене так болить голова? — запитала Мія та руками схопилася за голову.

—  Тому, що переліт у Таймсіті один із найскладніших перельотів у нашій пригоді, — пояснив Марсі.

  Вони встали. Та побачили неймовірне, велике місто. Зі 100 поверхівками, яскравими світлячками, різними магазинами та взагалі будь-чим.

— Ого, — сказала Мія для неї це було дивно.

— Так. Таймсіті — це найбільше, найчасовіше, найсучасніше місто вашого світу,—  розказав з кишені Мії, Марсі.

— Ти сказав “найчасовіше місто”. Це як?— запитала Мія у Марсі.

— Та тут час йде найдовше. Час... Всі міста і країни твого світу має щось схоже із цим словом на будь-якій мові. Лонгтайм — твоє місто розшифровується як довгий час,—  пояснював Марсі.— Таймсіті — часове місто.

— Але зачекай... У певному районі від мене теж є велике місто Таймсіті — це ж столиця,— пригадала Мія та терла підборіддя.

— Ну, правильно. Таймсіті, що тут, що там у твоєму світі. Вони однакові. Це єдине місце де все таке схоже. Тільки всередині великі розбіжності. Пішли в центр міста. Тільки, Міє, не відвертай увагу. Скільки я живу, скільки пам'ятаю, що жоден не вийшов з цього міста. Тому, що їх цікавили розваги, вони почали грати. Для початку вигравати мільйони, а потім залишились без штанів. Тому не піддавайся на ці провокації. Бо по іншому на тебе чекає поразка,— серйозно сказав Марсі, він лежав у Мії на руці поки Еллі ще спала у кишені дівчини.

— ” Марсі, я нічого не обіцяю, але я постараюся…”

— Гей, а не можна тихіше. Ви, що забули, що я з вами? —  долучившись до розмови сказала Еллі.

— Точно, Еллі. Пробач,— не щиро перепросила у неї Мія.

— Ну добре, пробачу. Ого ми в Таймсіті! Найчасовішому місці. Міє, будь обережна. Нас годинників не бере. А ти?..— сказала Еллі.

— Я постараюся,—  відказала Мія як можна щиро.

  Вони пішли у ці здоровенні квартири до, яких вела рівна дорога з цементу, яка лежала мертво.

Через якихось 2 годин часу вони були на місці. Все було ніби в якомусь тумані. Жодної живої душі. Тільки машини та ще різні залізяки, які зовсім були далекі від людей…

— Ну, що тепер?— запитала Мія.

— Не знаю... Марсі, може ти знаєш?— запитала Еллі.

— Так точно! Ми маємо ну точніше я мав би, але як нас двоє... ну коротше, ми повинні завести тебе в казино. Ти маєш, або весело грати, або йти вперед до своєї мети, батьків, домівлі та подруг. Це спосіб перевірки, — засмучено сказав Марсі.

— Що? Не може бути? Я не можу... ти ж казав, що звідси ще ніяка людина не виходила... — почала говорити Мія.

— Шкода... але ми нічого не зможемо зробити...—  сказав Марсі.

— Ну, може... може, не все так безнадійно? — розсіяно заявила Мія.

  Вони прийшли до закритого банку.

—  Ну і, що? Хіба це там казино, чи куди ви мене привели?—  запитала здивовано Мія.

— Це тобі, здається. Зайди в це приміщення і побачиш, — сумно і розгублено відповів Марсі.

  Мія зайшла. Годинники, які лежали в кишені були засмучені. Мія стала для Марсі справжньою подругою, але Еллі теж подобалася ця дівчина. Хоча вони й дуже мало знайомі. Еллі відчувала її тепло, людяність та добро.

“ 100 років у цьому Вимірі не прокляття — це дар який не всім випадає…”

— Ого,—  сказала Мія. 

  Все було яскраве. Всього було багато. Все це — цікаво. Грали в карти, казино, розігрували: літаки, машини, та будинки. Мія втратила розум… її навчили грати в покер. Вона почала вигравати та вигравати. І за якихось 5 годин часу змогла виграти 2 будинки, 4 кабріолети (машини) та 10 літаків і 10000 доларів.

  Через ще 2 години вона програла все... все те, без чого вона й прийшла. Залишилось всього 5 годин до виїзду, виходу в інше місто. У Мії з'явилося багато друзів, які швидко зникли як і її: будинки, машини та літаки.

  Мія впала на землю... Ніхто навіть не звернув увагу, що вона лежить без свідомості. Саме в той час Марсі зміг виповзти з кишені на шию дівчині.

— Вона жива,—  порадував себе та Еллі Марсі. Потім сказав: " Ко По Ла Ро".

— О, це ж " Ко По Ла Ро"— закляття, щоб бачити, що вона дивиться. Що їй показує свідомість,—  сказала Еллі з кишені.

Мії показало як вона зустріла Марсі, спробувала нову страву, познайомилася з королем Месстейджу, як вона ледве за гроші та нічліг не вийшла заміж, дізналась що у середині Месстейджу живуть білі розумні медведі. Потім як зустріла Кевіна та Келі, побувала на справжньому пірацькому кораблі. А далі була в джунглях, познайомилася із Фабріцією, із таксистом Сейном. Потім Мія прокинулась…

— Що?... Що зі мною?...—  вимовила Мія.

— Міє, з тобою, на щастя, все добре, підіймайся,—  сказав Марсі, лежачи ще на Мієній шиї,—  зараз ти можеш нас не згадати, але ти найкраща людина із цифрою 100. Ми тебе любимо!!! — сказав Марсі.

— Ні, Марсі, я все пам'ятаю, Еллі пам'ятаю, батьків та моїх подруг. Я пам'ятаю про наше завдання тому йдемо далі, у нас трохи часу, — відповіла Мія.

—  Ми раді,—  задоволено сказала Еллі.

— Ну , що я готова йти далі. Що потрібно для будівлі порталу?—  запитала Мія та встала з підлоги.

— Треба взяти оцю копійку з казино,— засмучено сказав Марсі.

— Чому ти такий засмучений?— запитала Мія. Вона не розуміла знову засмучення годинника.

— Ти не розумієш? Якщо ти побачиш це, знову почнеш грати... були люди, які могли вийти з першого раунду, але ніяк не з другого,- відповів Марсі.— Якщо ти будеш тут довго знаходитись через якийсь час тебе перенаправлять в інше місто, але ти ніяк не зможеш вибрати.

— Не бійся, все буде добре. Не забудь, — я чаклунка. Може, я набагато сильніша,— впевнено сказала Мія,— скоро я повернусь до мого дому, та до звичайного життя.

  І Мія пішла за стіл гри. Вона легко взяла карту та пішла.

— Ну як вам?— запитала Мія.

— А як...як? Ще це нікому не вдавалося,— сказав Марсі. Годинник був ошарашений, як в своєму довгому житті бачив таке вперше.

— Я думала тільки фішку. І ось,— радо сказала Мія та посміхнулась ще ширше.