Розділ 8. Колдейс

Тим часом батьки не стулили очі. Вони все-таки вирішили поїхати до Месстейджу, але нічого не знайшли. Не втративши надію поїхали до Колдейсу.

                                       ***

Мія прокинулася ще до світанку і зрозуміла, що вона вже в іншому місці.

Це був великий океан і люди пливли на кораблі. Вони ж були на дуже маленькому острові.

—  Гей, Марсі, вставай будемо зупиняти човен,—  намагалася розбудити годинника дівчина.

— ” Човен? Ми де? Ми уже в Колдейсі?”—  запитав годинник.— Взагалі я недавно ліг спати. 

Точніше 5 хвилин тому. Ми годинники, спимо по 5-6 хвилин.

—  Так, —  відповіла дівчина. Вона уже сумувала за рідними. Але щоб не чіпати цю тему не розповідала годиннику. —  Агов! Люди! Агов! Люди!

Човен зупинився. В ньому сиділи двоє людей. Однолітки Мії: хлопець і дівчина.

—  Привіт, я Мія. Можете взяти в нас на борт? —  запитала люб'язно дівчина.

—  Так, але кого нас? —  запитала морячка.

—  Нас — це мене і мого друга Марсі,—  пояснювала Мія.

— І де Марсі?—  запитав моряк.

—  Марсі — годинник. Але він вміє розмовляти та він добрий.

— Здрастє,—  озвався Марсі.

—  Ой пробач, Марсі,—  сказали мореплавці.

Всі сіли в човен та попливли по величезному морю.

—  А де берег? —   запитала Мія.

—  Який берег? Тут немає берега. Тут є отакі острівці там де можна набрати їжі, а так ми завжди в морі,—  відповіла дівчина.

—  Зрозуміло. А як вас звати? —  запитала дівчина дивлячись на віддзеркалення островів у воді.

—  Мене Кевін,—  озвався хлопець.

—  А я Келі,—  назвала своє ім'я дівчина.

—  Ми з нею брат і сестра,—  додав Кевін.

— А де ваші батьки?—  запитала Мія.

—  На жаль, був великий шторм і вони загинули 6 років тому,- сумно сказала Келі та відвернулася від всіх, хто сидів у човні. Вона опустила руку до моря та повернувшись сказала:

—  Сьогодні тепло. Тепла вода. В нас таке рідко. У нас назва — Колдейс. Це місто назвали так тому, що тут найчастіше холодно. Всього один тиждень тепла в рік.

—  Ой пробачте. Я не хотіла...—  сумно, але спокійно вимовила Мія.В той час Мія згадала й про своїх батьків. На душі їй стало сумно.

—  Нічого ти ж не знала,—  провів теж не весело Кевін.

Вони пливли ще 15 хвилин. За цей час ніхто не промовив ні слова.

—  Куди ми пливемо?—  запитала Мія.

—  Напевно, за харчами,—  сказала Келі.

—  Так, поїв би,—  озвався Кевін.

Вони поїхали на найбільший острів. Він був такий як будинок з декількома кімнатами.

—  Тут є все : кокоси, банани, ананаси та апельсини, а ще тут є озеро де можна взяти питної води. Ми набираємо 2 бочки. І це озеро не висихає тому, що дощі тут 6 разів у тиждень,—  пояснила Келі.

—  А ну тоді можна багато води брати,—  сказав годинник, але він прекрасно знав цю місцевість та всі природні особливості.

Коли вони набрали їжі та з'їли її залишивши ще на день надлишків. Вони відпливли від найближчого берега дуже далеко в море.

—  О, ні тільки не це!—  почав кричати Кевін.

—  Тут пірати!—  зі сльозами на очах сказала Келі.

Підплив неймовірно великий корабель. На палубу вийшов капітан.

—  Так. Хто це ? Новенька? Добрий день. Їх на палубу!—  промовив капітан.

І почали спускатися крюки хапаючи човен. Коли човен був у піратів на палубі, вискочив не зрозуміло звідки пірат.

—  Так-так-так. Хто це у нас? Син і дочка Геровських і новенька,—  вимовляв повільно він.

— Новенькі,—  виправив його хтось із кишені.

—  Це хто?—  перелякано запитав пірат. Та відійшов на декілька кроків назад капітан.

—  Це я!—  Мія вийняла з кишені штанів Марсі.

— А ти? Ха -ха- ха, — глузував пірат.

— Так я. Як я годинник я знаю все про тебе. Тому, що я не простий годинник. Колись я був годинником твоєї матері,—  відповів він.

—  Що? Як?—  вигукнув він ніби не повіривши годиннику.

—  Так-так тому все я про тебе знаю,— весело сказав Мар.

—  І, що ж ти знаєш?—  глузливо спитався бандит.

— Багато чого. І як ти мало не вбив свою вчительку з української мови папугою і не тільки.

Всі почали глузливо сміятися з пірата.

— Ха- ха -ха.

— Так в темницю їх, хоча ні... прив'язати тільки міцно до цього стовпа. А годинник дай мені в руки, дівчино. І до речі як тебе звати?

— Мія.

— Ага дай мені, Міє, годинник і йди до решти.

— Добре.

—  Всіх добре поприв'язували, але у Мії був план визволення. Але треба час. Капітан забрав годинник і пішов у свій кабінет.

— Значить все про мене знаєш?

— Так. Все твоє дитинство так точно.

— Скільки мені років?

— 64.

— Як? Гей, ти послухай, всім говорити, що 47. Ясно?

—  Так. Добре. Але по тобі видно 47,—  почав сміятися Марсі.

Тим часом вона розповідала свій план новим друзям.

—  Значить слухайте, у мене є план. Поки Марсі відвертає увагу пірата ми розв'язуємо нитки забираємо Марсі та телепортуємось в наступне місто,—  розповіла свій план Мія.

— У яке місто?—  запитала Келі.

—  У Вертаймс,—  відповіла Мія.

— Куди?—  запитав уже Кевін.

І Мія за 1 годину змогла розповісти все, що з нею трапилось. Тому, що робити їм було нічого.

                                                                     ***

Батьки доїхали до Колдейсу. І зразу ж поїхали до рідні Меріса.

—  Добрий день,—  привіталась Еліс. Хоч Еліс і намагалась приховати, але її очах було видно що вона багато плакала. Це помітили й рідня Меріс як і Меріс також.

— Добрий, — відповів Леонід Петрович. Дядько Меріса.

— Ну, що ? Не знайшлась?—  запитала жінка.

— Ні,—  відповів сумно Меріс.

—  Може кави?- запропонувала Марина Степанівна.

— Так ми вже всю ніч не спали, тому я не проти,- дружно відповіла Еліс.

Вони випили по чашці ароматного напою. Після чого вони заснули біля груби, в якій дуже приємно потріскували дрова. Через одну годину вони прокинулись.