Розділ 5. Школа

—  Міє, вставай. Пора в школу. Новий навчальний рік. Треба стати пунктуальною. А то кожен день в щоденнику зауваження про запізнення,— сказала Еліс відсьорбуючи каву.

  Вона увійшла в кімнату.— Швиденько вставай!

 — Та, мамо, в мене немає першого уроку. Я ще трішки посплю,— позіхаючи відповіла Мія.

 — Мія, не дуркуй! Швиденько підіймайся.

—" А як вона дізналася?"— подумала Мія. 

— Я знаю тому, що твоя класна керівничка не прислала розклад уроків.

 — А звідки ти...знаєш?

  Еліс посміялась, але нічого не відповівши та пішла на кухню.

 — Еліс, ти де?— вигукнув Меріс, шукаючи дружину.

— Що таке...що?—  із невеличкою злістю вигукнула Еліс.

—  У нас в офісі таке...

—  Що в тебе в офісі?

—  Тату, не лякай,— долучилась до розмови Мія.

—  Та... у нас переповнений офіс новими людьми та ще й ремонт майже по всіх кабінетах. Тому я буду працювати з дому у своєму кабінеті декілька місяців. Ще 2 дні я буду ходити на роботу, але декілька документацій забрав.

— Хух... я думала щось важливе,— вигукнула Еліс з полегшенням.

—  Я вже думала тебе звільнили,—  сказала Мія.

— Що в нас на сніданок?— змінив тему для розмови Меріс.

— Іди та подивись на столі, а я запізнююсь на роботу, — з невеликою грубістю відповіла Еліс.

— Добре. Я пішла збиратись,—  закрила двері у свою кімнату Мія.

— Гаразд. Я пішла, прийду ввечері. До зустрічі,—  сказала Еліс взявши сумку та декілька тек під руку.

— Бувай, — гукнув Меріс відкусивши сендвіч, який приготувала Еліс.

Мія одягнула джинси та велику бахмату кофту — худі. Взявши з собою сріблястий рюкзак вона вийшла з кімнати.

На зустріч їй вийшов Меріс.

— Міє, ти дуже довго збиралася. Поки ти вийшла я з'їв і твої млинці з малиновим варенням.

— Ха -ха -ха,— посміялася Мія.

— Ха- ха -ха,— підтримав її Меріс.— Але там ще залишилось декілька сендвічів, а ще твоя улюблена вівсяна каша з ягодами.

— Добре. Сьогодні не буду кашу. Тільки седвіч і чай.

— Гаразд. Я пішов на роботу, а ти не запізнюйся в школу. Бо якщо  щоденнику знову будуть зауваження про запізнення...будеш у 5 годин ранку вставати, — весело та жартівливо вимовив Меріс.

— Добре,— люб'язно промовила Мія. 

Меріс легенько зачинив двері у свій кабінет, а Мія пішла на кухню. Після невеликого сніданку вона взула білосніжні кросівки та підхопила у повітрі рюкзак.

У школі Мія зустріла декілька однокласників. З деякими із них склався діалог. Один із таких ось:

— Привіт. Скільки в тебе років? У мене 75 років. Не заздри, будь ласка,— сказала одна з однокласниць Мії, на ім'я Елізабет.

— Ха -ха — ха. У мене 100 років. Але не засмучуйся,— відповіла Мія.

— Круто. Вітаю,— з невеликою заздрістю відповіла однокласниця.

Коли нарешті продзвенів дзвінок, який сповіщав про початок уроку, Мія зустріла своїх подружок.

— Привіт. Як ви?— запитала щиро Мія.

— Привіт. Нічого. А ти?— запитала Емі.

— Так само. Напевно, в класі у нас найбільше років. Тому, що всіх однокласників, яких я зустрічала, були 60- 90 років,— відповіла Мія.

— Не знаю. Попереджувальний дзвінок пролунав, пора йти на урок,— вимовила Флора глянувши на годинник в телефоні.

— Який у нас перший урок?— запитала Емі.

— Алгебра,— відповіла Флора пішовши до кабінету №38.

Дівчата підбігли до неї. Вони встигли зайти до кабінету. Навіть покласти на парту зошит.

Зайшла вчителька, та промовила: 

— Хто прийшов після мене в клас не пускається! Гірент взагалі на мої уроки не попаде. І саме за неї я і вирішила ввести це правило.

— Взагалі я прийшла сьогодні раніше,— вигукнула Мія.

— Є правило піднятої руки!— злісно вимовила вчителька.— Хто там розмовляє?

— Це я Гірент!

— О, Гірент! Я тебе не помітила, тому що ти ЗАВЖДИ запізнюєшся.

— Запізнювалася,— виправила вчительку Мія.

— Все... бо зараз двійку отримаєш.

Після уроку Мія першою вийшла із кабінету. Потім за нею вийшли разом Флора та Емі.

—Ну, що далі?— запитала Флора.

— Пішли в наступний кабінет. Я покладу свій рюкзак, а то я взяла сильно багато зошитів.

— Гаразд. По-моєму 2 урок — фізика. Це кабінет №10,— промовила Флора.

— Чому ж №10? Хіба не № 56?— запитала Мія.

 — Міє, це все за того, що ти запізнюєшся точніше запізнювалася…— почала говорити Флора.

 — Тобто?— перебила її Мія.

— Коли ми були ще у 9 класі вчитель — Том Павлович на початку нашого останнього уроку казав що кабінет фізики переноситься у кабінет хімії. Ти тоді запізнилась тому не почула,— долучилась до розмови Емі.

— І ви навіть через 3 місяці не забули?— запитала Мія.

— Ні,— відповіли дівчата. 

Продзвенів дзвінок.

— Пішли швиденько.

Після фізики Мія пішла на ще декілька уроків, а потім додому.