22

[ 12 января 2022 г. 23:49 ] ⁨ Чекав ночі, а настав ранок. Якась містика відбувається навколо. Він йде по коридору і намагається ловити знайомий аромат. Нічого. Щось в душі тривожно теленькнуло. Голоси. Відчиняє двері - сіра маса є, а її нема. Ось її кабінет. Замкнуто. Він обпирається на стіну і намагається скласти пазли. Цієї ночі він швидко заснув. І, як виявилося, дуже міцно. Йому навіть не наснився сон. Ніч промайнула ну дуже швидко. І найстрашніше - її камінець. Він не світився з вечора. А на ранок на столі лежав звичайний шматочок бруківки. Цього не може бути... Просто не може бути... Що за маячня? Раптом по коридору почулися кроки. Він зхватився на зустріч, але зупинився. Це не вона. Якась інша. Чужа. Нова. Нова??? Йде сюди. Відмикає двері. І зникає, попередньо привітавшись. Збіг обставин? Він заходить за нею, новою. Все не те. Вона щось говорить до нього, а він роздивляється її. Раптом його погляд чіпляється за скляну снігову кулю, що стоїть на робочому столі. Її тут не було. У НЕЇ не було. Він бере її до рук, а в середині кулі, припорошені білим снігом, граються у сніжки він, вона і чорний кіт. У її волоссі заплуталися сніжинки, а він захоплено милується нею. Що за містика?? Він струшує кулю і білий штучний сніг починає кружляти, засипаючи фігурки. Він ставить кулю на місце. А цій новій байдуже. Вона не звертає на нього уваги. Це й краще. Він ще раз дивиться на кулю - ось де він щасливий зі своєю відьмою. За вікном почалася заметіль, що переходила у бурю. Нова злякалася, а він посміхнувся. Він знав, що то його відьма знову сердиться, а потім буде веселитися і сміятися. Сніг у кулі стих, а за вікном непогода володарювала над світом...