18

[ 25 ноября 2021 г. 22:05 ] ⁨ Сьогодні вночі дуже холодно. Перший сильний заморозок. Вся земля покрилася білим блискучим інеєм. Вони з котом п'ють каву на кухні. Кіт говорить, що сьогодні йому не хочеться гуляти. Краще замотатися в плед і порахувати зірки з вікна... Ні, я не можу сидіти вдома. Мене манить моя зірка. Вона в нього. Я повинна її забрати. Я не хочу, щоб він страждав. А він вже звик. Він вже захопився, розумієш?.. Чорний кіт махнув хвостом у відповідь... Він звичайна людина. Ти в нього не перша і не остання, не варто перейматися. Хоча, ні, відьма ти одна. Єдина. Хех, ох і пощастило йому... Кіт сьорбнув ще кави і апчихнув. Коту байз, бо всі коти самі по собі. А їй що робити? Радник з кота так собі... Я пішла... Вона встала і підійшла до вікна... Ні, ще не пішла. Місяця нема. Доведеться почекати. Вона вмостилась на підвіконні і почала рахувати зірки. Згодом їй це набридло і вона почала переміщати їх місцями. А місяць так і не з'явився. Вона не зможе пройти без місячної доріжки. Це табу. І це табу вона не може проігнорити. Вона вперто чекає місяць. Земля блищить сріблом від сяйва зірок. Всі зірки вона сто разів перемістила з місця на місце. Вже далеко за північ. Стало темно. А їй не спиться. Чорний кіт смачно сопе на дивані, вкрившись хвостом. Вона знає, що її зірка світиться там, у нього на столі. Вона сумує. Причому, ловить себе на думці, що це щиро. Вперше. Вперше після того. Але вона знає, що цього не варто робити, бо скоро він...