16

[ 23 ноября 2021 г. 1:22 ] ⁨ Сьогодні зранку всі сонні і невиспані. Місто збудила непогода, яка зненацька обірвалася нізвідки. Він проходить по коридору. З її кабінету не чути музику. Її немає? Він стукає у двері. Не чекаючи відповіді, заходить. Нема. Її немає. !!! Що сталося? А раптом з нею щось сталося? Він розгублено озирається довкола і виходить. Йде на своє місце. Ще з коридору чути шум, сміх. Він злиться. Кому може бути смішно?? Заходить в кімнату і... завмирає на долю секунди. Вона. Жива. Сміється!!! Він хвилюється, а вона безтурботно сміється!!! Сіра маса колег вже примостились заряджатись від неї. Він проходить на своє місце, вітається. Вона на секунду замовкає. Дивиться на нього. Її погляд не можна прочитати. Вона вітається у відповідь. Як належить. Поправляє своє довге волосся і по кімнаті розходиться її аромат. Це навмисне? Хтось смикає ї за руку і просить розповідати далі. Вона облизнула губи і продовжила свою розповідь. Сіра маса знову починає сміятися. Він теж слухає. Вона розповідає про свого кота. Чорного!!! Вищі сили! Дайте шанс не з'їхати з глузду остаточно. Він знає про її чорного кота зі своїх снів. Все дуже переплітається. Вона знову поправляє волосся і він помічає на її шиї намисто, яке нагадує ту брошку-зірку, що лежить у нього на столі. Він заплющує очі і стрясає головою. Її голос сьогодні дзвенить, як осінній струмок, проникає у кожну клітинку. Вночі у снах вона теж говорить з ним, але іншим голосом. Від того голосу мурашки по шкірі. Зараз він спрагло хоче доторкнутися до неї. Йому конче треба дізнатися, як вона почувається і чи вранішня гроза пов'язана з нею. Він невпевнений, що сьогодні вона насниться йому. Треба поговорити з нею вдень. Він втомився від цієї гри. Але він не може відмовитися від неї. Надто довго він її чекав...