Глава 5

Аркель сидів на краю кам’яного виступу, його очі прикуті до блідо-синього світла, що переливалося на поверхні Темного озера — серця світу тіней. Поруч тихо стояла Елісса, її довге чорне волосся плавно спадало на плечі, а вираз обличчя був зосереджений і водночас тривожний.

— Ти бачиш це? — прошепотіла вона, вказуючи рукою на мерехтливі силуети, що ніби вигравали на грані між світлом і темрявою. — Сліди. Ці знаки не просто малюнки на камені. Вони… вони пов’язані з тобою.

Аркель нахилився ближче, уважно розглядаючи складні символи, вигравірувані у стародавньому камені. Його серце прискорилося — наче глухий стукіт, що давно дрімає десь у грудях, несподівано прокинувся і загримів на повну силу.

— Це… мій рідний знак, — вимовив він тихо, ніби боячись порушити древню таємницю. — Але я ніколи не бачив його тут. Як він опинився у Світі Тіней?

Елісса підійшла ближче, її рука торкнулася його плеча. Її голос став ніжнішим, майже лагідним:

— Між нашим світом і твоїм минулим немає простої межі. Ти носиш ключ, Аркелю, і цей ключ відкриває не лише двері між світами, а й давно забуті двері у твою історію.

В цей момент повітря навколо змінилося — світло пригасло, і з тіні несподівано вирвалися зловісні фігури, холодні й безжальні. Аркель з Еліссою миттєво відчули їхню загрозу. Вороги світу тіней, посланці руйнації, прийшли, щоб захопити і знищити.

— Вони знають про нас, — голос Елісси став рішучим. — І хочуть закрити ворота між світами назавжди.

Аркель відчув, як напруження розливається по м’язах. Він перевів погляд на Еліссу і в її очах побачив не лише страх, а й непохитну віру.

— Нам потрібно триматися разом, — сказав він твердо. — Наш зв’язок — це наша сила. Якщо ми розірвемо її, вони переможуть.

Елісса кивнула, притулившись до нього ближче.

— Разом ми не лише виживемо — ми врятуємо обидва світи.

Перший напад ворогів був блискавичним, але Аркель і Елісса, підсилені своїм єднанням, вистояли. Їхні серця билися в унісон, наче один механізм, і в темряві світу тіней засяяла надія.