Існують місця, що живуть поза часом — їх немає на мапах, їх не згадують у легендах. Але ті, хто хоч раз ступив на їхній поріг, вже ніколи не повертаються тими самими. Світ тіней був одним із таких.
Його не можна було знайти за бажанням — лише за покликом. І Аркель почув цей поклик. Він прийшов не як герой, не як шукач слави. Він прийшов, бо щось у ньому вже давно тріщало, ламалося — мов тиша перед бурею. Руїни, стародавні й мовчазні, зустріли його з оманливою спокійністю, і кожен його крок лунав, немов відлуння давнього пророцтва.
Йому здавалося, що це просто місія. Знайти артефакт. Вивчити його. Повернутися. Але магія не терпить простоти.
Коли його пальці торкнулися древнього предмета, він відчув, як тріщина в його душі розширюється, пульсує, розверзається. Світ почав змінюватися, розчинятись. Те, що він називав реальністю, стало сном. А сон — новою реальністю.
І крізь цю тріщину у свідомості, крізь портал, що розчахнувся між світами, Аркель увійшов у тіні.
Він ще не знав, що зустріне її. Що його шлях — це не просто подорож крізь інші виміри, а падіння у глибини самого себе. Що кохання може бути як світлом, так і зброєю. І що іноді, щоб знайти себе — потрібно втратити все.
Це була історія не лише про артефакт. Це була історія про вибір.
Про тіні, що живуть усередині нас.