Глава перша. Жорстока правда

Вже був пізній вечір, коли Стів Кірвін зі своїм другом Ріном поверталися з риболовлі. Цей юнак мав міцну статуру і русяве волосся, а колір очей віддавав зеленим відтінком. На перший погляд вигляд його нічим не примітний - одягнений у легку сорочку, чорні штани, довгий теплий сірий плащ, взутий у високі чоботи на низьких підборах. Але це лише на перший погляд - ще у нього була незрозуміла любов до довгих плащів, і комусь навіть здалася б ця пристрасть надмірною. Але коли Стів одягав свій улюблений сірий плащ - у ньому щось прокидалося, якась упевненість, чи що. Друг його, Рін, зовні майже схожий, русяве волосся, не менш міцна статура, очі, щоправда, відрізнялися координально - карі. Ця схожість була не тільки зовнішньою, вона відображала їхній внутрішній душевний зв'язок. Ця людина єдина близька для нього після тітки. Усі називали їх братами, на що вони не заперечували. Батьків у Стіва не було, він жив зі своєю тіткою Трейсі в маленькому містечку Гейред. 
Сьогодні друзі поверталися пізніше, ніж зазвичай, і Стів прекрасно знав, що йому не уникнути праведного гніву тітки, хоча він усе ж не міг зрозуміти, що змушує її так непокоїтися, адже хлопець уже подорослішав, здоровий - кремезний, і здавалося, що таке хворобливе хвилювання зовсім не мало виправдань.  
Стів підійшов до паркану, попрощався з другом, який єхидно посміхнувся і поглядом побажав удачі. Біля хвіртки вже чекала тітка. Це була жінка років сорока з каштановим, густим волоссям. Її блакитні очі пронизливо дивилися на того, хто наближався, а приємний голос мав звичай змінювати свою природу, щойно вона починала злитися. У голосі одразу з'являлися сталеві нотки, і приємність у мить ставала холодом. 
- Я тебе стільки разів просила, щоб додому так пізно не повертався! - Схвильовано вимовила Трейсі. - Хіба можна бути таким безвідповідальним і безсердечним. Ти хоч уявляєш, як я переживала. Ти казав, що прийдеш о шостій годині, а зараз скільки? - Дванадцята - так на хвилиночку! - Стів хотів виправдатися, але тітка подивилася на нього холодним поглядом, у якому відчувався якийсь невимовний біль. - Будь ласка, нічого не кажи, заходь швидше в дім і йди вечеряти. А я піду відпочивати - втомилася дуже, якщо знадоблюся - я в себе.  
Щось змінилося в її голосі, наче прийшло усвідомлення марності спроб щось пояснити "синові". Жінка хотіла щось сказати, але не змогла, мовчки лише пішла до своєї кімнати. Стів давно помітив якусь дивність у прояві тітки. Яка вибухала наче вулкан, а потім різко раптом ставала схожою на згасаюче вугіллячко. Він розумів, щось турбувало її, якась прихована тривога постійно була присутня в їхньому спілкуванні. Але Стів був такий голодний, що всі думки зараз стікалися в кухню, звідки долинав божественний, пряний аромат улюбленої шарлотки. 
Поївши, він ліг у своєму ліжку, з сильним бажанням зануритися в сон, але думки про тітку ніяк не відпускали. Що дозволило зрозуміти, як сильно вона його любить, а він так часто ображає її своєю неуважністю. І що крик її, настільки їм не улюблений, - теж, по суті, прояв любові, любові, яка перебуває в полоні у страху. Потім Стів згадав дитинство, як Трейсі йому, ще зовсім маленькому, читала казки на ніч, і раптом знову відчув те нескінченне почуття спокою. Адже коли тітка перебувала поруч, він не боявся нічого на світі. Вона його виховувала немов рідного сина, а він її любив як рідну матір. 
Батьки Стіва загинули дуже давно. Настільки, що навіть не знає як вони виглядали, якими були, і де жили до тієї фатальної хвилини. Із цими роздумами хлопець поринув у сон.

Йому снилася ніч, причому в ній відчувалося щось зловісне. Троє людей у чорних плащах і капюшонах, що закривали обличчя, підійшли до будиночка, в якому панував сміх і веселощі. Кілька хвилин невідомі стояли і спостерігали, вдивляючись в освітлені світлом вікна, немов хижаки, які вичікують слушної нагоди, щоб атакувати свою жертву. І цей холодний контраст світла і темряви піднімав із глибин душі Стіва якусь вікову ненависть, немов у ньому пробуджувалася якась пам'ять. І цей сон здавався настільки живим, що починав просочуватися крізь завісу реальності. І кожна деталь залишала незгладимий відбиток на тілі його душі. Він бачив, як люди увійшли у хвіртку. Пролунав скрип. У сутінках ночі звук був настільки дзвінким, що собаки в усій окрузі миттєво розірвали своїм гавкотом тишу, що утворилася. Один із трьох змахнув рукою, і нічна тиша вмить відновилася. І в цей момент трійка увійшла до будинку, де з жахом на них дивилися дві жінки, одна з яких тримала немовля на руках, і поруч стояв чоловік, у його очах читалося дещо інше почуття. Найімовірніше, чоловік передчував цю зустріч - вона була цілком очікувана. Одна з жінок, відчуваючи неминучу біду, передала іншій немовля і щось шепнула на вухо. Після чого та різко попрямувала до задніх дверей і щойно перетнула межу будинку, почала відчайдушно тікати, не озираючись. Троє в чорних плащах пішли за дівчиною, але дорогу їм перекрив чоловік. Зав'язалася неабияка боротьба. На подив Стіва вона була не зовсім звичайною, скажімо навіть дещо фантастичною за мірками земної людини. Сутичка мала енергетичний характер із використанням магії. Люди довго билися, пускаючи одне в одного то червоне, то синє сяйво, але троє проти одного - це занадто багато. Стів стояв осторонь, відчайдушно бажаючи допомогти, але з якоїсь причини не міг поворухнутися. Він почувався наче паралізований і міг тільки кричати в надії на те, що його крик порушить пильність загарбників. Але ніхто не чув. Аж раптом, одна людина в чорному, повернулася в його бік, піднімаючи капюшон.  
- Стіве, Стіве, прокинься! - Схвильовано вимовила Трейсі. 
Почувши крик, вона одразу ж примчала і почала його торсати, відчайдушно намагаючись вирвати з чіпких лап кошмару. Коли Стів прийшов до тями, то важко дихав. Трейсі дбайливо допомогла піднятися.  
- Мені знову наснився той жахливий сон! І сниться вже цілий тиждень. Це якась мана.  
Трейсі подивилася, ніби хотіла заговорити, але промовчала. Стало помітно, що вона про щось схвильовано думає. Стів їй неодноразово розповідав про цей сон, і щоразу на її обличчі він бачив один і той самий вираз. Складалося таке враження, ніби ця картина дуже знайома, і тітка проживала її разом із ним. Потім жінка просто його обійняла, і ніжно сказала, що - ми обов'язково розберемося з цим. Її обійми завжди діяли заспокійливо, і він навіть не помітив, як знову провалився в сон. 
Трейсі сиділа поруч, поки Стів не заснув, і тільки-но зібралася йти до себе, як у двері пролунав негучний стукіт. Вона була здивована і навіть дещо налякана. Хто б це міг бути в таку пізню годину? - зароїлися думки. Найчастіше так рано приходив Рін, але глянувши на годинник, який показував дві години сімнадцять хвилин, зрозуміла, що цього бути ніяк не могло. Трейсі пройшла з кімнати до коридору, потім до передпокою, і поки йшла, знову пролунав стукіт, тільки вже більш наполегливий. 
- Хто там? - Майже пошепки запитала вона. 
- Трейсі відкрий........ це я. 
- Хто саме? - Здивовано запитала вона, в той час як голова наповнилася безліччю думок, щодо того, хто б це міг бути.  
- Це я Касерман. 
- Роберт? - Вона була так здивована, що сперлася об стінку передпокою. 
- Так, це я.