2

Єва тупцювала біля ліфту з охайним кошиком вафель. Вона згорнула їх у трубочки та начинила згущеним молоком із горішками, а весь кошик оздобила білою атласною стрічкою. Якщо ніхто не відчинить, думала Єва, залишу кошик під дверима.

Ліфт довго і судомно скреготів десь угорі, тож Єва не витримала й полетіла на сьомий поверх пішки. Останніми тижнями їй якраз не вистачало фітнесу.

Від хвилювання Єва натиснула на дзвінок аж три рази і потай сподівалася, що двері відчинить Лю. Двері розчахнулися, і Єву ледь не збили з ніг нестримні котлетні пахощі. На порозі стояв не хлопчик. І навіть не його тато. На порозі стояла жінка у фартуху поверх квітчастого халату. М’якотіла, усміхнена, з вологими кучерями довкола рум’яного обличчя і в гумових рукавичках. Ось яка мама потрібна Любчику, одразу ж подумалося Єві.

 – Вибачте, – вичавила вона із себе. – Помилилася адресою.

І не озираючись, як у дитинстві, коли вони з друзями навмання дзвонили у двері сусідів і просто втікали, Єва чкурнула сходами вниз, подалі від сорому, подалі від марних надій, подалі від нестерпно чужої родини…

Єва вилетіла з парадного і судомно вдихнула морозне повітря, зігнувшись навпіл. Ззаду, у парадному, почувся дитячий сміх. Єва випросталася. Любчик? Він упізнав її голос! Чи запах вафель? Чи побачив її у вікно! Єва з очікуванням дивилася на двері, і звідти висипав цілий натовп. Дві жінки, підліток, хлопчина… Не Любчик. Ані трохи не схожий на Любчика.

Єва підійшла до смітника і поставила кошик із вафлями поруч. Тут, либонь, теж знайдуться поціновувачі домашньої випічки.

Єва йшла засніженою вулицею і відчувала, як тануть на щоках колючі сніжинки. Повз неї проносилися люди з ялинками, діти в санчатах, закохані парочки без рукавичок – щоб гріти руки один одному.

Єва втратила все. Навіть ім’я. Немає більше Єви Блиск, думала вона. Немає і навряд чи вже буде. Бо Єва Блиск загинула разом із блогом. Воскрешати його – знущання. То буде привид, примара, зомбі, а не справжній живий ресурс. Ні. Не варто турбувати пам'ять покійного.

Хто ж вона тепер, Євгенія Блищик? Що вміє? Писати злі тексти. Варити добрі борщі. Так, тепер вона вміє варити борщ. Тільки кому він потрібен? Хіба що войовничій Снігурці.

Нова Любчикова мама – а Єва не сумнівалася, що відчинила їй саме вона – певно, вміє варити не тільки борщ. І пекти не тільки якісь там вафлі. Подумаєш, купила вафельницю, налила тіста. Люди он, уміють смажити котлети, чаклувати над заварним тістом, виготовляти «макаронаж»… Єва мимоволі згадувала складні слова, яких нагарбалася від ведучої кулінарного каналу, і чи не вперше шкодувала про відсутність у квартирі духовки. Хай не торт, але м’ясо вона б уже точно наважилася запекти.

 – Забудь про м’ясо, Блищик, – пирхнула вона собі під ніс. – Йди пий свій злощасний йогурт.