3

Дні змішалися в одну невиразну грудку, як брусочки пластиліну у дитячих руках.

Єва внюхувалася у квартирне повітря, намагаючись вловити у ньому сумні ноти розтрощених парфумів. Усе в її оселі нагадувало про синьоокого бешкетника. Та й не лише в оселі.

Тепер Єва згадувала не те, як її знудило на човниках у парку розваг, а як прянично виглядало зимове місто з колеса огляду. Не те, як вона проклинала машинки на автодромі, а як вони з Любчиком завзято жбурляли в мішені важкі тенісні м’ячики та виграли плюшевого пінгвіна.

Вона згадувала не те, як разом зі смартфоном зіпсувався її перший у житті борщ, а як смакував наступний. І як щиро ласував ним Любчик.

А ще згадувала, як напередодні вони надовго зависли у відділі з кухонним приладдям, і Лю накручував кола навколо електричної вафельниці.

 – Мені нема куди її ставити! – гримнула тоді Єва.

Тепер кухня здавалася завеликою та порожньою. Надто тихою. Надто безпечною. Коли Єва врешті знайшла в собі сили вибратися з квартири, поперед усього вона поїхала купувати ту злощасну вафельницю. Потім довго шукала простенький рецепт у ютубі, і незчулася, як підсіла на дотепний кулінарний канал.

Кухонні витребеньки вже майже повернули Єву до життя, коли інша невтішна звістка вибила ґрунт із-під п’ят: гангстер Бодя дотримався обіцянки. Єва зайшла на свою сторінку, аби запостити жартівливий гороскоп, та не змогла увійти.

«Ваш акаунт заблокований за порушення наших умов, – прочитала вона туманне пояснення. – Детальнішу інформацію ви можете отримати в нашому Довідковому центрі».

Єва написала у підтримку, а у відповідь дізналася про численні скарги на спам. У робочому чатику їй писали, що з її акаунту вимагали грошей і розсилали непристойні знімки. Веб-майстер Йося стверджував, що доведеться все починати спочатку, бажано з нової айпі-адреси. А маркетологиня Катя запевняла, що вони швидко розкрутять новий блог і зможуть повернути щонайменше половину аудиторії – за рахунок гучних розіграшів і корисних прямих ефірів.

 – Вафлі, – натомість повторювала до себе Єва. – Я маю навчитися пекти вафлі.

Вона готувала вафлі на молоці та вафлі на кефірі, вафлі без лактози та вафлі без глютену. Вафлі на її кухні росли кучугурами, їй було не впоратися з ними одній, і вона відносила їх на смітник – пригощати Снігурку.

 – А борщу? – питала Снігурка, розсовуючи вафлі по кишенях.

 – Принесу, – обіцяла Єва.

Вафлі не давали їй спокою, і вона зрозуміла, що їх обов’язково має скуштувати Любчик. Хоча б один раз. Вона подовгу сиділа у «Светрику», марно сподіваючись, що Любчик знову завітає туди. Вона невідривно дивилася у мобільному на номер, з якого мала 15 пропущених викликів тієї останньої неділі з Любчиком. Його батько дійсно надзвонював їй, а у неї телефон стояв чомусь на беззвучному.

Єва допитувалася у Всесвітньої мережі, де живе абонент – власник номера, але Інтернет мовчав, наче води набрав у дроти.

 – А тепер до погоди, – байдужно бубонів телевізор. – По всій країні очікуються морози до -10…

Єва уп’ялася в екран. Морози!..

Вона відшукала номер поліцейського відділку, для хоробрості присіла 25 разів і, схрестивши пальці, зателефонувала капітану Морозюку.

 – Ну, як там ваш італієць? – бадьоро запитала вона для початку.

 – Шик-блиск! – гиготнув дільничний. – Усі тепер шовкові, вдома спокій – як у батька в запічку!.. А ти що, Блищик, аж ніяк повинитися надумала?

– Ні, я…  – розгубилася Єва. – Звідки ви знаєте моє справжнє прізвище?

 – Робота у нас така, – рикнув дільничний. – Державу від злодіїв захищати. І все про них знати.

Єва струсила з плечей неприємних мурашок.

 – Я не злодійка!

 – Всі ви так кажете, – на тому кінці зашурхотіло, і Морозюка наче перемкнули на інший канал. – То що в тебе за біда, Блищик? Я сьогодні добрий, побуду трішки чарівником на честь свят.