6

Вихідні спливли непомітно. Ну, як непомітно…

Любчик намалював у коридорі танк Євиною помадою, дістав з морозилки лід, побудував з нього фортецю на підлозі в кухні, а потім сам послизнувся на калюжі й заробив величезну гулю на потилиці.

Єва, у свою чергу, майже навчилася варити борщ: двічі порізала вказівний палець, обпеклася, викинула у смітник спалену цибулю і наостанок упустила у новеньку каструлю з наваристою рідиною власний смартфон. Їй забаглося зняти свій гастрономічний витвір на пам’ять, а Любчик у цей момент вирішив додати до борщу сухе лаврове листя і випадково вибив телефон із Євиних рук.

Коли це сталося, Єва навіть потай зраділа, бо перед тим їй годинами наярював такий собі Бодя. Бодя володів рестораном «Бодян», про який Єва вряди-годи писала у блозі. Бодя тому не дуже радів, бо Єва згадувала про облізле хромоване покриття на змішувачах, грудки пилу під трубами та навіть забиту каналізацію. А Бодя, замість того, щоб замінити сантехніку та персонал, кидав на Євину адресу погрози та прокльони. Після шостого пропущеного виклику він надіслав звукове повідомлення у тому ж дусі: «Не схаменешся – відберу в тебе найдорожче. Твій блог».

Єва дивилася на зіпсований борщ і сподівалася, що погрози Боді підуть на дно разом із телефоном.

У неділю ввечері, коли невгамовний сирота нарешті вгамувався, і Єва взяла ноутбук, аби добряче попрацювати, на неї знову чекав сюрприз. Клавіші прилипли до пальців, і жодних ознак життя ноутбук не подав. Поруч на комоді лежала розплющена коробка з-під соку, що кур’єр привіз у п’ятницю разом із піццею.

 – Завтра, – пообіцяла собі Єва, міцно заплющивши очі. – Завтра усе це скінчиться. Прийдуть соцробітники, заберуть це нещастя куди треба і буде йому нормальний людський борщ. А мені – нормальне людське життя.

Утім, в понеділок з нормальним людським життям знову не склалося.

Зранку вони повезли у сервіс ноутбук і вибирали Єві новий мобільний, чекали, поки робітники відновлять усі її дані, заїжджали в супермаркет за продуктами, одягом для Любчика і новою пательнею. Стара – що прожила у Єви незайманою сім років – згоріла разом із цибулею.

«Вибачай, їздили в село, – відписалася удень Настя, – Зв’язку там – як у нас із Петриком тихих ночей». І навіть надіслала Єві три номери: один районної служби у справах дітей, другий - центральної, а третій номер – поліції.

 – А оце вже ні! – здригнулася Єва. З поліцією знову мати справи вона точно не бажала. Вона вже набрала перший номер, коли щось лунко дзенькнуло у передпокої.

 – Що?.. – скрикнула вона, не до кінця впевнена, чи хоче знати відповідь, але ноги самі чкурнули на звук.

На підлозі лежав розтрощений флакон від Chanel Allure. Оліїста рідина вже наповзала Любчику на шкарпетки, а сильний запах пряних вечірніх парфумів потроху отруював повітря. Єва відчула, як її улюблені жасмин і жимолость виїдають очі. Любчик чхнув, і Єва побачила, що в нього вже почервоніли очі та ніс.

 – Зачинись у спальні, негайно, – наказала Єва, стягнувши з хлопця шкарпетки. Накидавши на підлогу паперових рушників, вона звернулася до гуглу за порадою.

 – Щоб якомога швидше позбутися сильного запаху парфумів, – читала Єва, – протріть поверхню оцтом… посипте содою… Що за маячня? Звідки в нормальної людини вдома оцет і сода?!?

Довелося відчиняти всі вікна, знову вдягатися та везти розбійника до розважального центру. У гральній кімнаті Любчик бавився сам, а Єва, під шалений гуркіт радіо, з головою занурилася у смартфон. Відповідала на повідомлення, складала контент-план на наступний рік, перечитувала робочі нотатки. Встигла навіть забути, що в неї на баласті дитина. Проте, невдовзі дитина сама про себе нагадала.

 – Я чекав на цей мультик увесь рік! – Любчик підскочив до Єви і, повиснувши в неї на плечі, затицяв у афішу з моторошним зображенням робота-динозавра. – Підемо зараз? Будь ласка, будь ласка, будь ласочка!

У кіно Єву зморив сон, а прокинулася вона від того, що Любчик намагався запхати їй до рота баранці карамельного попкорну. Єва виплюнула попкорн і доклала максимум зусиль, аби в’їхати у зміст мультфільму про войовничого динокіборга, що зазіхав на різдвяні цінності людства.

Так минув ще один робочий день, і Єва знову не подзвонила до соціальної служби. Не подзвонила і наступного – Любчика нещадно чистило зусібіч. Очевидно, бургери з фудкорту розважального центру не відрізнялися чи то свіжістю, чи то якістю, чи то грішили за обома показниками одразу.

Єва переймалася, що за отруєння дитини ніхто її по світлій голівоньці не погладить, тож треба спершу привести дитину до ладу, а потім вже повертати державі. Настя у телефонному режимі радила, що і як робити, а Єва розривалася між аптеками, прибиранням і вивернутим навиворіт Любчиком. 

Усю середу Любчик пролежав на дивані вологою ганчіркою. Літрами пив солодкий чай, нічого не їв, відмовлявся навіть дивитися мультики – тільки слухав. Єва сиділа поруч і плакала від щемкого сюжету про дурненьку рибку, загублену в океанському безмежжі.