9

На щастя, мала Єва чудового партнера. Салон-магазин «Чорна перлина» спеціалізувався на люксовій сантехніці та час від часу замовляв у Євиному блозі рекламу. Тож менеджерка не лише порадила якісний продукт для Євиного «родича», а й погодилася, аби Єва розрахувалася трохи згодом. Розчервонілий, як після бані, дільничний Морозюк запхав на заднє сидіння службової «Тойоти» породистого фаянсового коня з італійською родословною і люб’язно погодився підкинути Єву до «Светрика» – її улюбленого кафе у 2 хвилинах від дому.

«Светрик» сяяв різдвяними вогнями. На диванчику в кутку на Єву вже чекала Настуся, найкраща Євина подружка ще зі шкільних часів, - принесла «злочинниці» запасні ключі. Замовивши дієтичний суп зі спаржею та брюсельською капустою, Єва у всіх подробицях доповідала подрузі про ранкові пригоди, а Настуся трусила руденькими кучерями і змахувала з прозорих вій сльози сміху.

 – Ну, а як там твої? – спитала Єва, вгамувавши голод і потребу вилити душу.

 – Йой, та ліпше не питай, – Настя дожувала лискучі равіолі з лососем і перейшла до паркої пасти з креветками. – Мишко знову вибив коліно, Зорянка посварилася з дівчинкою з дитсадочка і тепер малює про неї злі картинки, а Петрик-молодший об’ївся чорносливу і склеївся з горщиком...

Саме через багатодітність Єва і Настя зустрічалися в кафе, а не, скажімо, у Насті вдома. З одного боку, Настуся соромилася хронічного безладу, а з іншого – вона чудово знала, як до дітей ставиться подруга. Як до черв’яків у черешні – та ще дрібнота, а смак далебі псує. Смак до життя… Ще підлітком Єва підробляла нянею у сусідів і від передозу різких запахів і звуків не могла оговтатися й досі.

Єва відлучилася до вбиральні – єдиної вбиральні у місті, де вона погодилася б навіть лизнути кахлі. Настільки тут все блищало чистотою. А от відображення у дзеркалі тішило менше. Волосся сторч, бахмата піжама з оленятками. Сором та й годі!

 – Мам, – пискнув хтось, різко висмикуючи Єву з міркувань над красою. Єва повернула голову: у кутку біля раковини на пластиковій сходинці стояв темноволосий хлопчик років п’яти.

Єва знову витріщилася у дзеркало, намагаючись сяк-так пригладити волосся і масажними рухами освіжити колір обличчя, а хлопчик знову занудив, уже голосніше:

 – Мааам.

Певно, мамі у кабінці треба більше часу, закотила очі Єва, згадуючи, яким недосяжним називала інтимне усамітнення нещасна Настуся.

Хлопчик наполегливо потрусив руками над раковиною – не міг дотягнутися до мила. Єва зітхнула, вимила хлопчикові руки і вже збиралася повертатися до подруги, коли хлопчик знову заскиглив:

 – Мам! Мам! Мам!

 – Та що ж це! – не витримала Єва і грюкнула кулаком по дверцятах зачиненої кабінки. Дверцята, однак, легко піддалися, і Єва усвідомила, що ніякої мами за ними немає.

Єва про всяк випадок озирнулася – чи немає ще десь потаємних дверей. Хоча цю вбиральню знала краще за власну.

  – Твоя мама десь у залі? – спитала вона.

 Хлопчик помотав головою.

 – Ааа... – Єва з полегшенням видохнула. – Ти, певно, чийсь із персоналу? З кухні?

Хлопчик знову затрусив густим чубом.

Чеканячи кожне слово, Єва нарешті спитала:

 – ДЕ – ТВОЯ – МАМА?

Хлопчик розвів руками.

 – Нема.

Єві під піжаму сипнуло морозом. Вона намагалася якомога швидше обробити інформацію, але система підвисла. 

– І тата?.. 

 Хлопчик опустив голову.

 – То ти втік із сиротинця? – здогадалася Єва. Але хлопчик не відповів. Єва відчула, що одній їй не впоратися, і вилетіла з убиральні, щоб покликати Настю. Але диванчик у кутку спорожнів. Натомість на столі біліла серветка із куцим посланням:

«Вибач, мусила бігти. Потопили фен в унітазі. Ключі на барі».

Зібгавши серветку, Єва схопила пальто, розвернулася до бару і ледь не налетіла на хлопчика. Той уже стовбичив поруч.

 – Так, – Єва потерла щоки спітнілими долонями. – Як кажеш тебе звати?

 – Лю.

 – Чого?!

 – Лю, – повторив хлопчик. – Любчик.

Єва відчула, що забагато морщить чоло, і нервово розгладила складки пальцями.

 – От що, Любчик. Зараз подзвонимо куди треба, тебе повернуть у сиротинець, дитбудинок чи як його правильно…

 – Я не хочу, – твердо відповів Любчик, насупивши брови. Очі під бровами синіли різдвяним небом.

Єва сплеснула руками:

 – А що ж ти від мене хочеш?

 – Хочу піти з тобою.