10

А все той знежирений йогурт.

Єва так прикипіла до свого ранкового меню, що жоден інший сніданок їй вже не смакував – тільки фруктова гранола в упряжці з рідким йогуртом нульовою жирності.

Але того грудневого ранку йогурт у Євиному холодильнику зрадницьки закінчився. Єва накинула стьобане пальто поверх пухнастої піжами, випорснула з квартири – повернулася, захопила пакет зі сміттям і, закинувши його по дорозі у контейнер, майнула до продуктового, що так вдало розташувався на розі її будинку.

Однак, питний знежирений йогурт, щедро збагачений вітамінами D і E, так і залишився стояти на касі. Коли Єва витягла з кишені пальта єдину купюру і з легковажним «решту залиште собі» віддала її касирці, вона із жахом виявила, що ключів у пальті немає. Ані у правій кишені, де носила завжди. Ані у лівій. Їх не знайшлося навіть у внутрішній кишені, про існування якої Єва раніше навіть не здогадувалася. Усе вказувало на те, що ключі вона разом із зеленим пакетом закинула до смітника, адже несла їй у тій самій руці.

Біля смітнику вже пирувала Євиними недоїдками міська Снігурка – панночка у блакитній безрукавці зі штучного хутра та з пластиковою короною на голові, певно, добутої з тієї ж скарбниці, що і смаколики.

 – Гей, білявко! – зарепетувала Снігурка, щойно Єва зазирнула до смітника. – Ти порушуєш мої кордони!

Єва обійшла смітник з іншого боку, але Снігурка кинулася їй навперейми і, широко розставивши руки, героїчно закрила контейнер собою.

 – Мені треба… – спробувала порозумітися Єва.

 – Усім треба, – відрізала Снігурка і щосили штовхнула Єву обома руками. Єва не втримала рівновагу і машинально потягла агресорку за собою. Вони разом гепнулися на підморожений асфальт і вовтузились по сірій кризі, намагаючись підвестися, поки Єва випадково не зачепила вухо Снігурки ліктем, і та заволала з гучністю повітряної тривоги:

 – Ой людоньки!!! Рятуйте!!! Що ж це робиться?!?! Геноцид!

За півгодини Єва сиділа на твердому стільці у поліцейському відділку та намагалася усе пояснити суворому дільничному. Дільничний капітан Морозюк тупився в монітор і бурмотів собі під вуса:

 – … Злочинниця безхатько, на вигляд років 30-35… Дрібне хуліганство… Легкі тілесні…

 – Я не безхатько! – вчепившись у стіл, повторила Єва. – Я відомий блогер!

 – Теж мені… блохер, – крякнув капітан. – Грошей нема, документів нема… Мобільний є? Також нема.

Капітан Морозюк заклацав мишкою.

 – Та я ж кажу, я лише на хвильку!..

 – …Відпочинеш добу-третю, – лагідно промовив Морозюк, не відриваючи погляду від екрана. –  У нас тут тепло, генератор оно привезли…

Єва відчайдушно згадувала, що радила робити в таких випадках її йога-тренерка. Дихати як песик? Чи дихати квадратом? Чи затримувати дихання й рахувати до десяти? Один, два… сорок чотири…

 – Та подивіться самі! – Єва тицьнула в монітор обламаним у бою нігтем. – Пошукайте: Єва Блиск. Там є фото, і статті…

Морозюк з недовірою посмикав вуса, змірив Єву прищуленим поглядом і неспішно застукав по клавішах. За мить його косматі брови злетіли вгору.

 – Ач! – розреготався він. – То ти, знайдибідо, ще й унітазами торгуєш?

 – Ні, я…

 – От що, Єва Блиск, – дільничний посуворішав. –  На волю хочеш?

Єва обережно кивнула.

 – У мене там ремонт застряг. Мені не до жартів. Жінка оскаженіла. З тебе унітаз – тільки модний, і щоб міцний, бо в мене теща центнер, – дільничний навис над Євою, вперши кулаки у стіл. І повагом додав: – А з мене, Єва Блиск, буде тобі свобода.

Єва не торгувала унітазами. Вона взагалі нічим не торгувала. Вона вела популярний блог про вбиральні ресторанів і кафе. Оцінювала їх чистоту, красу та зручність. Найкращі заклади міста заманювали її безкоштовними обідами, аби тільки вона відвідала їх убиральню і згадала у блозі.

Від згадки про їжу порожній шлунок тужливо заскавчав.

 – Згода, – видихнула Єва.

 – Тоді на старт, увага, руш, – дільничний капітан Морозюк тицьнув кнопку на моніторі й кинув кудись убік: – Бурулько, я на обід!