Маленьке руде кошеня на ім'я Рудик дуже любило гратися клубочком ниток. Воно бігало за ним кімнатою: шмиг туди, шмиг сюди! Клубочок котився під диван, а Рудик біг за ним слідом.
Але ось на місто опустився вечір. За вікном стало темно, і запалили перші ліхтарики. У кімнаті вимкнули світло, і всі іграшки лягли спати. Ляльки заплющили очі, ведмедик сів у куточку, а машинки зупинилися в гаражі.
- А де ж моя ніч? - запитував Рудик, заглядаючи під стілець.
Мама-кішка підійшла до нього, м'яко замурчала: "Мур-мур-мур… Ніч - це не страшно, ніч - це час для затишку". Вона постелила м'який килимок, обняла Рудика своїм пухнастим хвостиком і почала співати колискову.
Рудик пригорнувся до маминого теплого животика. Його маленькі лапки розслабилися. Оченята стали важкими-важкими. Вони заплющувалися спочатку на секундочку, потім на дві, а потім зовсім заснули.
На небі виплив великий срібний місяць. Він світив у віконце і охороняв сон маленького кошеняти та всіх малят на світі.
Мур-мур, солодких снів, маленьке диво.