У густому м'якому лісі на мховому килимку жив маленьке ведмежа на ім'я Умка. Він ще був зовсім крихітним, у нього були круглі вушка, які смішно ворушилися, і коротенький хвостик. Мама-ведмедиця давала йому солодке молочко, але Умці дуже хотілося знайти щось нове і цікаве.
Пішов Умка стежиною. Туп-туп-туп своїми маленькими лапками. Іде і дивиться навколо: під листочком ховається зелений жучок. Жучок каже: "Жу-жу-жу, привіт, Умка!". Ведмежа всміхається і махає лапкою.
Іде далі, аж бачить - на низенькому кущику гойдається одна-єдина червона-червона ягідка суниці. Вона пахне літом, теплом і сонечком.
- Ой, яка красива! - сказав Умка.
Ягідка не злякалася, а підморгнула йому своїм крихітним зеленим хвостиком.
Ведмежа підійшло дуже-дуже обережно, щоб не наступити на траву, і тихо-тихо сказав:
- Давай дружити?
Ягідка "погодилася" і поділилася своїм солодким ароматом.
Умка не став її зривати, бо зрозумів, що їй краще жити на гілочці. Він просто посидів поруч, погладив її лапкою і відчув, як б'ється його маленьке серденько.
А потім прийшла мама, взяла його за лапу, і вони пішли до теплого барлогу.
Баю-бай, лісові малята засинають.