Чарівний світ Обіймасика

Одного разу маленька дівчинка на ім'я Ліліт сильно захворіла. Їй не зміг допомогти жоден лікар, скільки б не благали її батьки. Ліліт була дуже доброю дитиною, втіленням щирості та невинності. Також вона дуже любила читати дитячі казки про всіляких чарівних істот. В одній із таких казок розповідалося про дуже сильного доброго духа. Цей дух був здатний виконати будь-яке бажання того, чиї думки чисті.

Ліліт твердо вирішила, що вона зможе дозватись до цього духу і він допоможе їй знову стати здоровою, тим самим сильно втішивши маму й тата. Дівчинка щовечора кликала доброго духа, сподіваючись, що він ось-ось з'явиться в неї в кімнаті, але той усе не приходив.

"От же впертий дух", — подумала Ліліт після чергової невдалої спроби "достукатися" до можливого рятівника. Вона лежала у своєму ліжку з плюшевим ведмедиком у руках і дулася на духа, що продовжував ігнорувати її.

Дівчинка сама того не помітила, як заснула. А снився їй чудовий чарівний світ, і вона була там королевою. Казкові істоти та люди товаришували там один з одним, цей світ не знав ні бід ні страждань, усі жили у мирі та гармонії. 

Найчистіші водоспади з солодкою водою, що падала і текла далі по струмках уздовж степів, дерева з різнобарвним листям, кущики з ніжками що постійно міняли собі місце проживання, співаючi квіти і сонце, що вічно усміхалося. Повсюди літали пташки-балакуни, за допомогою яких чарівні мешканці маленьких сiл обмінювалися новинами і просто підтримували зв'язок мiж собою.

Люди, феї, гноми, ельфи, тролі та ще багато хто мешкав у цих селах. Кентаври були неподалік, воліючи жити окремо, вони тісно спілкувалися з усiма iншими. Енти жили в лісах і стежили там за порядком і процвітанням, оберігаючи маленьких звірят та беззахисних рослин. Русалки співали гарні пісні, підпливаючи до берегів і катали на собі діток, що прийшли подивитися на них та поплавати. Пегаси збивалися в зграї і подорожували світом, створюючи за своїми спинами великі та малі веселки. Мудрі дракони оберігали знання цього світу на його околицях, дозволяючи дізнатися щось нове лише найтямущішим з тих, хто прийшов, після того як ті відгадають їхню загадку.

І ось Ліліт, сидячи на своєму троні з цукерок та попиваючи фруктовий газований чай, помітила, що в кімнаті є хтось, кого вона не впізнає. Фіолетового кольору чоловічок, покритий м'якою пухнастою шерсткою, кумедної зовнішності, з метр на зріст, дивився на неї з розчуленням своїми великими очима.

— І ти сама все це вигадала? Такий великий світ? — спитав чоловічок.

— Звичайно, це ж мій сон! — відповіла Ліліт, а потім подивилася на фiолетового чоловічка і запитала з цікавістю. — А ти хто будеш, підкажи? Не пам'ятаю, щоб я вигадувала тебе.

— А ти мене й не вигадувала, — відповів чоловічок.

Він займався тим, що розглядав дивовижний зал з усіх кольорів веселки, що переливався від світла сонця, падаючого з вікон. Також його дуже зацікавили двометрові хом'ячки, що ходили в їстівних обладунках, маршуючи з такою працьовитістю, ніби будь-який невірний крок позбавить їх улюбленої роботи. Щоразу, коли вони на нього поглядали, їхні вусики нервово посмикувалися.

— Тоді хто ж ти такий, якщо я тебе не вигадувала? І як тут опинився? — зі щирим здивуванням та цікавістю запитала Ліліт.

— Я прийшов допомогти, — з теплим сумом глянувши на дівчинку, відповів чоловічок.

— Допомогти? Чим же ти хочеш допомогти нам? У нас тут і так все добре, не хвилюйся за нас, прошу тебе. Краще залишись і розкажи, звідки ти прибув, у мене ще ніколи не було гостей!

— Миле дитя, я б з радістю. Але спочатку давай я тобі все поясню, якщо ти не проти?

— Гаразд, я слухаю.

Фіолетовий маленький чоловічок підійшов до Ліліт трохи ближче, подивившись на неї своїми великими очима.

— Ти кликала не мене, але почув тебе саме я. Ти благала про допомогу і я прибув як тільки зміг.

У дівчинки аж округлилися очі від несподіваної радості та здивування.

— Ти добрий дух, який допоможе мені знову бути здоровою?

— Я не той, кого ти шукала. Але я думаю, що можу тобі допомогти. Якщо ти сама захочеш такої допомоги, звичайно, — сказав чоловічок.

— А чому я маю не захотіти?

— Справа в тому, дитя, що я не можу вилікувати тебе там, у реальному світі. Але я можу допомогти тобі залишитись тут, назавжди. З частинкою моєї сили ти зможеш зробити цей світ справжнім.

— Ти справді так можеш? Це ж чудово! — дівчинка була у нестямі від щастя, але поступово її радість змінилася сумом, — А як же мої мама й тато? Ми більше не побачимо один одного? — запитала Ліліт.

— Ви б і так скоро розлучилися. Ти дуже хвора, якщо ти туди повернешся, у свій світ, то тобі стане набагато гірше і вони від цього дуже сумуватимуть, — ретельно підбираючи слова, відповів дiвчинцi неочiкуваний гiсть.

— Але хіба вони не сумуватимуть від того, що я зникла?

— Я можу зробити так, щоби всі про тебе в тому світі забули. Твої батьки зможуть знову бути щасливими, а ти будеш щаслива тут, — пояснив вiн.

— І вони точно-точно не сумуватимуть?

— Я тобі обіцяю, що не будуть, — з добротою і турботою подивившись на дівчинку, відповів чоловічок.

Дівчинка сіла назад на свій трон і кілька хвилин мовчки думала, потім вона різко встала.

— Тоді вирішено! Допоможи мені зробити цей світ справжнім, а я буду найкращою у світі королевою! — схаменувшись, Ліліт додала. — Ой… я така невігла. Навіть не спитала як тебе звуть?

— В мене немає iменi.

— Нісенітниця, у всіх має бути ім'я! — приголомшено заперечила Ліліт.

— Це твій світ, дитя. Якщо ти так вважаєш, то подаруй мені ім'я, — сказав чоловічок, голос у нього трохи затремтів від хвилювання. — Це моя давня мрія.

— З радістю! Хм, давай подумаємо. Ти такий фіолетовий і пухнастий, можливо… тобі подобається ім'я Пуфі?

Ліліт здалося, що в чоловічка очі стали ще більшими, хоча до цього вона була впевнена, що більше вже нікуди.