•❄༄•❄•༄•. ПОВЕРНЕННЯ ДИВА ❄༄•❄•༄•

•❄༄•❄•༄•❄•❄༄ •❄༄•❄•༄•❄

Олена прокинулася різко, її тіло вкривав холодний піт, а серце шалено калатало. Вона сіла на ліжку, намагаючись зібрати думки докупи. Кімната була темною і тихою, але щось не давало їй спокою. Погляд автоматично ковзнув до підлоги — там не було ні коробки, ні теплого одіяла, у яке вона замотала кошеня. Не було ні светрика, ні шапочки.

Вона застигла на кілька секунд, тримаючи голову руками.

— Що це було?.. — прошепотіла вона сама до себе, але потім обвела кімнату поглядом і тихо посміхнулася. — Оце сон…

Відчуття того, що сталося щось більше, ніж просто марево, все одно залишалося. Щоб остаточно прийти до тями, Олена вирішила заварити собі каву. Вона взяла чашку до рук і підійшла до вікна. Знадвору віяв легкий морозний вітер, а по вулиці пробігали діти зі сміхом, кидаючись сніжками. Її погляд мимоволі загубився в цій картині, а в душі піднялося дивне тепло.

— Новий рік… — прошепотіла вона.

Олена не знала, чи це все ще відлуння сну, чи щось інше, але їй здалося, що вона відчуває той самий запах свята, який так любила в дитинстві.

Тихе клацання замка відірвало її від думок. Двері відчинилися, і до кімнати зайшов Ігор, тримаючи щось у руках.

— Доброго ранку, сонько, — промовив він із легкою усмішкою, але його очі були уважними. — Гарний ранок сьогодні, правда? Новим роком так і пахне...

Його обличчя похмурніло, коли він зрозумів, що знову зачепив тему, якої вона уникала стільки років.

— Вибач, я не подумав… більше не буду згадувати, — додав він, потупивши погляд.

Олена хотіла щось сказати, але Ігор підняв руку, перериваючи її.

— Ой, я ж тобі подарунок приніс, — сказав він і простягнув їй маленьку коробочку з гарним бантиком.

Олена відчула дивне тепло в грудях. Щось у цій миті було знайомим. Здавалося, вона вже знала, що знаходиться в коробці. Її руки тремтіли, коли вона зняла бантик і відкрила коробку.

Всередині лежало маленьке біле пухнасте кошеня в новорічному светрику та шапочці.

— Сніжок! — вигукнула Олена, не стримуючи емоцій. Вона підхопила кошеня, притиснула до себе і, здається, вперше за довгий час щиро посміхнулася.

Ігор здивовано подивився на неї, але радість в його очах була безмежною.

— Я хотіла… — почала вона, затинаючись, але потім видихнула і продовжила: — Я хотіла вибачитися… За ці роки. Я так багато чого втратила.

Вона притиснула кошеня ще ближче, але раптом схаменулася, подивившись на годинник.

— Ой, вже десята година! До Нового року так мало часу, а ще потрібно стільки всього зробити!

Ігор підняв брови, здивований її словами, але потім весело засміявся.

— Не хвилюйся, я допоможу тобі. Разом усе встигнемо.
•❄༄•❄•༄•

Вони працювали весь день. Разом купили ялинку, і Олена знову прикрасила її так, як у дитинстві: гірлянди, іграшки, вирізані сніжинки. Вікна знову стали казковими, завдяки її новорічним витинанкам. У кімнаті пахло мандаринами та свіжою випічкою, а на фоні грали веселі святкові мелодії.

Але найбільшим подарунком став сюрприз, який Ігор приготував наостанок. До дверей постукали, і коли Олена відчинила, вона побачила своїх батьків.

— Мам… Тату… — промовила вона, і сльози покотилися з її очей.

Вона обійняла їх, як у дитинстві, і прошепотіла:

— Вибачте мене. За все. І дякую вам за те, що завжди були поруч, навіть коли я цього не розуміла.

Це був найщасливіший Новий рік у її житті. Вона відчувала, що нарешті знайшла те, що втратила багато років тому — справжню родинну магію та віру в дива.

                                         •❄༄•❄•༄•❄•  КІНЕЦЬ •❄༄•❄•༄•❄•