12.09

Я сіла за стіл.
Там на мене чекала накрита чистим рушником їжа.
Хто з них її приніс, не зізнавалися. А я не сильно й допитувалася.

Просто сіла і з'їла тарілку супу та оладки з варенням.

І нарешті відкрила Манин зошит.

«Серпанковий липень»

Це буде складний рецепт, але він того вартий.

Звечора нанось із саду двадцять чотири відра соковитих серпневих яблук.

Чотири відра найбільших відклади й вичави з них сік.

Розлий сік порівну у два чани й добре нагрій, але не кип'яти.

Візьми два чистих марлевих мішечки. Насип у кожен по добрій жмені сушеного липового цвіту.

Опусти по мішечку в кожен чан, накрий і залиш до ранку.

Уранці липу витягни й добре відіжми.

Решту яблук помий, виріж серцевини й наріж тонкими скибочками. Шкірку не знімай.

Розклади яблука порівну у два чани.

У кожен засип по три десяти кілограмів  цукру.

Залиш на дві години, хай яблука пустять сльозу.

Тоді розпалюй вогонь.

Вари помалу. Часто мішай дерев'яною веселкою від самого дна, щоб не прикипіло.

Як скибочки стануть прозорими, наче бурштин, а сироп загусне, як мед, — готово.

Розливай гарячим у випарені банки й закручуй.

Ніяких прянощів не додавай.

Хай пахне тільки липою та літом.

Твоя чергова таємниця. Твій чарівний скарб.

— Маню, ти серйозно?

Двадцять чотири відра яблук.

Шістдесят кілограмів цукру.

А завтра зранку мені ще на торги.

Я ще раз подивилася в зошит.

Потім на гору яблук.

— Блін.

І це вона назвала складним рецептом.

Цікаво, як у неї виглядав дуже складний?

Перечитала ще раз.

Чотири відра найбільших відклади й вичави з них сік.

— Маню, а сік я чим маю давити?

Подивилася на Тьопу.

— Навіть не пропонуй. Ти не поможеш.

Перегорнула сторінку і побачила знову її малюнок простим олівцем.

Дві старші жінки сиділи під яблунею з кошиками яблук. Біля них четверо дітей.

Три дівчинки й трішки менший хлопчик.

У кожного в руках по яблуку.

Під малюнком маленький допис:

Це наші тітки Явдоха і Калина.

Нас було четверо.

Я і Лізка. Ганя і Коля.

Четверо сиріт, яких нікому було забрати.

Явдоха і Калина забрали.

Навчили нас усього, що знали самі.

Ми прижилися на цьому хуторі.

Це варення я придумала для Лізки.

Вона завжди сушила трави і квіти на чай.

А липу любила найбільше.

Спробувала додати її до яблук.

Вийшло добре.

Я закрила зошит і глянула в сад.

Троє старих людей збирали Манині яблука.

Зараз вони гнівалися і не розмовляли.

Але працювали злагоджено, як єдине ціле.

Я взяла драбину й полізла на під.

Ну мусило ж у Мані бути щось, чим вона давила ті яблука.

Не терла ж вона їх на тертці й не цідила через марлю.

Я облазила весь під.

Перевірила кладовку.

Всі хлівці.

Нічого.

Тим часом мої добровільні помічники вже посідали за стіл. Видно було, що старі втомилися.

Я винесла їм вишневої карамелі, батон і пляшку молока.

Потім стала біля яблук.

— І що мені тепер із цим усім робити?

Яблук було стільки, що навіть двадцять чотири Маниних відра на їхньому фоні вже не здавалися чимось неймовірним.

Скільки я їх за ніч не зварю.

Тьопа обійшла купу з усіх боків, надгризла одне яблуко, друге, бекнула й полізла в кущі.

Помічниця.

Дід Микола підійшов, наминаючи батон із варенням.

— Здаси на сік. А найкращі у варення підуть. Маня завжди так робила.

— Куди здам?

— Заготовачам.

— Яким ще заготовачам?

— Приїдуть і заберуть.

— А звідки вони дізнаються, що в мене яблука?

Микола подивився на мене так, ніби я зовсім дурна.

— Стьопі скажеш.

Знову Стьопа.

Я скоро без нього й кроку не ступлю.

Не подобається мені це.

— А Стьопа тут до чого?

— А хто їм подзвонить?

— Я можу подзвонити.

— То дзвони.

— Кому?

— Стьопі.

Я промовчала.

Баба Ганька хмикнула.

— Він нам і продукти привозить, і ліки. Як треба — в райцентр завезе. Заготовачів теж знає.

Лізка додала:

— І пенсію привозить.

Понятно.

Для них Стьопа був не просто власником СТО.

Він був тут інтернетом.

Стьопа-інтернет.

Йому пасує.

— А тобі соку скільки треба? — запитав дід Микола.

— Не знаю. Чотири відра яблук треба вичавити.

— А-а. То це не проблема.

— Чому?

— У мене дробарка і прес є.

Я подивилася на нього.

Нормально.

Я годину лазила по хлівах. Під перевернула догори дриґом.

— А раніше не могли сказати?

— Міг. Але дав тобі шанс перевірити Манин спадок.

— Діду, а ви такий же шкідливий, як баба Ганька.

— Ну так вона моя сестра.

Дід Микола витиснув мені соку.

Чесно — страшнувато було братися.

Вишнева карамель після цього рецепта здавалася дитячою забавкою.

Запарила липу, сіла до яблук.

Комарі покусали мої руки чисто.

Тьопа як професійна актриса дефілювала переді мною туди-сюди.

А тоді вилізла на сусідній стілець, вперлася в мене й захропла.

— Капець. Коза хропить.

Здосвіта прокинулася і знову до яблук.

Зробила як було написано.