08.09

Велике будівництво розпочалося з чергової козячої витівки.

Стьопа притягнув із собою двох друзів — Андрія і Ваню.

Обидва ветерани.

Як виявилося, Стьопа був головою місцевої ветеранської групи. Вони трималися разом, допомагали один одному з роботою, документами, та й просто почати жити заново.

У кожного за плечима було своє.

Втрати.

Поранення.

Війна, яку вони бачили не по телевізору.

Але про це чоловіки говорили мало.

Зате багато матюкали ціни на будматеріали.

Андрій із Ванею після повернення відкрили невелику будівельну фірму.

Для мене це була просто знахідка.

Бо своїми руками я навряд чи могла щось відремонтувати.

Я взагалі в цьому плані більше схожа на Тьопу.

Поламати щось — запросто.

Але я відволіклася.

А Тьопа — ні.

Вона звєзда.

Андрій із Ванею розбирали старий хлівець, щоб збудувати для моєї (не моєї) кози квартиру з євроремонтом.

Стьопа допомагав.

Я носила воду.

Тьопа керувала.

Причому остання поставилася до своїх обов'язків надзвичайно відповідально.

Поки чоловіки працювали, вона крутилася поряд.

Але варто було їм присісти перепочити — починалася перевірка виконаних робіт.

Тьопа поважно заходила всередину.

Оглядала стіни.

Нюхала дошки.

Десь стукала копитом.

— Бе-е-е.

Андрій спочатку не звертав уваги.

Тьопа стукнула ще раз.

— Бе-е-е-е!

— Що їй?

— Не прийняла роботу, — пояснила я.

Ваня зареготав.

— А технагляд у вартість входить?

— Ні. Це від замовника.

Тьопа тим часом підійшла до іншої стіни.

Понюхала.

Стукнула копитом.

— Бе!

Стьопа глянув на неї.

— І тут не так?

— Бе-е-е.

— Андрію, переробляй.

— Що переробляти?!

— Не знаю. Прорабу не сподобалося.

— А може, прораб піде траву пожере?

Тьопа повернула до нього морду.

— БЕ-Е-Е!

Я сперлася на паркан.

— Всьо. Тепер сам із нею домовляйся. Я в будівельні конфлікти не втручаюся.

Через годину чоловіки вже самі питали:

— Тьопо, тут нормально?

Коза підходила.

Оглядала.

— Бе.

— Прийняла.

І вони продовжували працювати.

Я дивилася на цей дурдом і думала, що десь у моєму житті я звернула не туди.

Тільки от де саме — вже не пам'ятала.

Бо троє дорослих мужиків будували єврохлівець для кози.

А коза контролювала якість робіт.

Але справжній контроль якості розпочався трохи пізніше.

Чоловіки натягнули шнур для розмітки й відійшли по дошки.

Першим повернувся Андрій.

Подивився на стіну.

Потім на землю.

— А де шнур?

Ми всі повернули голови.

Тьопа стояла неподалік.

З її рота звисав останній шматок.

— Тьопо...

Вона спокійно дожувала.

— Бе.

Ваня сів просто на купу дощок.

— Стьопо, ти казав, тут роботи на два дні.

— Я не знав, що замовник буде вносити правки в процесі.

— Це не замовник, — сказала я. — Це стихійне лихо.

Тьопа глянула на мене.

— Бе-е-е!

— І не сперечайся. Я з тобою живу — мені краще знати.

Стьопа підняв залишок шнура.

— Все. Прораба звільняємо.

— БЕ-Е-Е-Е!

— Пізно. Наказ уже підписаний.

Тьопа підійшла до нього й буцнула в стегно.

Стьопа похитнувся.

Андрій зареготав.

— Не прийняла наказ.

— Я бачу.

Ваня подивився на Тьопу.

Потім на Стьопу.

— Я б на твоєму місці поновив її на посаді.

Стьопа почухав потилицю.

— Тьопо.

Коза дивилася на нього.

— Працюєш до кінця об'єкта. Але шнури більше не жереш.

— Бе-е-е-е.

— Домовилися.

Я стояла біля паркану й дивилася на них.

Троє дорослих чоловіків.

Двоє з них щойно сперечалися з козою.

Третій уклав із нею трудову угоду.

І це вони ще мене дивною вважали.

Понятно.

Якщо ви думаєте, що на перегризеному шнурі Тьопа заспокоїлася, то ви погано знаєте мою козу.

Точніше — не мою.

Єврохлівець Тьопи будувався виключно за побажаннями замовниці.

Першим вона забракувала вікно.

Андрій уже виклав частину стіни й залишив невеликий отвір.

Нормальне таке віконце.

Як для кози — взагалі шикарне.

Тьопа зайшла.

Подивилася.

— Бе-е-е.

— Що знову? — Андрій уже навчився реагувати.

Тьопа підійшла до вікна.

Подивилася у нього.

Потім відійшла.

Знову подивилася.

І стукнула копитом по стіні поряд.

— Не подобається, — сказала я.

— Я вже поняв.

— Може, вище хоче?

Андрій подивився на козу.

— Тьопо, вище?

— Бе-е.

— Бачиш? — сказала я. — Вище.

— Надю, вона на все каже «бе».

— То вже ваші проблеми комунікації із замовником.

Стьопа зареготав.

Зрештою вікно розширили.

Тьопа зайшла перевіряти.

Стала перед ним.

Тепер із хлівця було видно і подвір'я, і частину саду.

Коза хвилину дивилася назовні.

Мовчки.

Андрій теж мовчав.

Потім обережно запитав:

— Ну?

Тьопа повернула голову.

— Бе.

Андрій видихнув.

— Прийняла.

Наступними не пройшли технічний контроль двері.

Їх планували зробити спереду.

Тьопа вважала інакше.

Не знаю, як вона це пояснила будівельникам, але після пів години її ходіння туди-сюди, бекання і стукання копитом Стьопа раптом сказав:

— А якщо двері збоку зробити?

Андрій повільно повернувся до нього.

— Ти зараз серйозно підлаштовуєш проект під козу?