Втрачений час

Катя гортала стрічку Інстаграму. Вона просто не хотіла що-небудь робити, їй було нудно… тому дівчина просто «вбивала час». Не можна сказати, що Інстаграм був дуже цікавим, чи там була якась корисна інформація, захопливі події… іноді там просто можна було розважитися.

Ось реклама одягу… Катя на хвилю затримала на ньому погляд, а тоді зрозуміла, що все одно він їй не світить. І так ціла шафа забита речами, які вона рідко вдягає.

Листає далі. Посміхається від кумедного відео. Далі натикається на мемчик, сміється з нього, автоматично кидає його подрузі. Потім ще якась реклама, яку Катя швидко відлистує пальцем. Далі на стрічці допис якоїсь знаменитості… дівчина читає його скрізь букви, тоді листає далі.

І так довго-довго… час від часу оновлює сторінку, передивляється сторіз. Зітхає, відводячи погляд. А тоді знову гортає стрічку…

Вигулькнув якийсь допис – напис на бордовому тлі: «На що ти тратиш своє життя?»

– Чергова реклама пабліка з мотивацією, – пробуркотіла під ніс Катя.

І прогорнула далі. Та наступним дописом знову був пост… білі букви на бордовому фоні проголошували: «Багато корисних справ встигаєш робити? Життя приносить тобі задоволення?»

Катя спохмурніла і листала далі. Але… наступним постом знову був схожий до попередніх напис.

– Це що, всюди одне й те ж рекламують? Багато на рекламу вони потратилися…

«Нічого не встигаєш мабуть, так?»

Дівчина прогорнула далі. Але… ці дописи не закінчувалися. Це почало її дратувати. Катя агресивно листала стрічку далі, щоб нарешті натрапити на якийсь цікавий пост. Куди ж ділися усі нормальні дописи? Чому тут повсюди ця бордова нісенітниця?

«Тебе це дратує?»

– Так, чорт візьми, дратує! – Катя, не стримавшись, аж заговорила з телефоном.

– Доню, щось сталося? – долинув голос мами з кухні.

– Ні, нічого! – крикнула Катя і повернулася до телефону.

Вона грізно обновила стрічку. Але бордові дописи нікуди не зникали. «Ти почуваєшся нікчемною?»

Катя відкрила сторіз. Там точно цих дописів уже не буде… але можна буде переглянути цікаві відео, чому б і ні. Дівчина клацнула на історію популярної блогерки. Але тут знову вигулькнуло те, чого Катя точно побачити не очікувала.

«Лише подумай, до чого ти довела своє життя… а тобі ще двадцяти немає».

Знову це бордове тло. І знову білими жирними буквами. На весь екран. Катя аж відсахнулася, кинувши телефон на ліжко.

Розіграш? Та як можна таке підлаштувати… невже хтось взламав програму? Чи особисто її телефон? Дурниці…

А сторіз перегорнулася далі автоматично. І знову це бордове тло…

«Невже тобі не хочеться щось змінити?»

І знову.

«Чи ти… не маєш можливості? Бідолашна».

І знову.

«Тобі страшно? Не бійся… зовсім скоро усе може закінчитися».

Катя запанікувала. Це їй ой як не подобалося… перед очима все закрутилося, потемніло, а тоді… вона прокинулася уже не в своїй кімнаті.

– О Господи, де я?! – вигукнула вона, швидко підводячись.

– Заспокойся, Господа тут немає, – пролунав на диво спокійний та ніжний голос.

Катя озирнулася. Вона була у якомусь… саду. Так, довкола усе зеленіло, цвіло. Чути було дзюркіт води. Мабуть, неподалік десь був струмочок або навіть невелика річечка. У повітрі витав свіжий ласкавий аромат, перед очима у Каті промайнув метелик.

Дівчина боялася поворухнутися, щоб ступити крок кудись. Тут була така зелена пишна трава, що просто не хотілося по ній топтатися. А ще довкола цвіли різноманітні квіти… до блакитного неба здіймалися чудернацькі дерева із крученими стовбурами і забарвлені різноманітними квітами. Усе цвіло й буянило в один момент, такого точно не зустрінеш у природі.

Під аркою дерев стояла невисока молода дівчина, ошатно вбрана у світлий одяг. Напівпрозорий шлейф легко здіймався вітерцем. Дівчина мала довге світле волосся, з правого боку заколоте шпилькою у вигляді ніжно-фіолетової квітки. Незнайомка усміхалася.

– Де я? – ще більш здивовано запитала Катя у неї.

– У саду.

– Це я бачу. Що це за місце?

– Це – сад, – дівчина усміхнулася.

Катя зітхнула. Ніякої конкретики… може, усе це просто сон? Завжди у снах відбуваються якісь дурні речі. Мабуть, Катя випадково заснула, сидячи за телефоном.

– Не заплутуй бідну дівчинку, сестричко, – пролунав інший голос, більш низький та голосний.

Катя сахнулася й різко обернулася. По стежці з гравію поміж квітучих кущів ступала ще одна дівчина, дуже схожа на першу. От тільки вбрання у неї було темним, а сукня більше обтягувала її струнку фігуру. І волосся у цієї було чорним, мов вугілля, заколоте з лівого боку квіткою яскраво-помаранчевого кольору із чорною серединкою.

Вона назвала світловолосу сестрою. Та вони й справді були дуже схожі, тільки одна темненька, а інша світленька. Ніби у фантастичному фільмі…