Розділ 14. Едвард Четвертий

       Я давно вже не знаю скільки тут знаходжуся. Можливо рік, а може й п’ять або більше. Я вже давно збився з ліку, сидячи в цьому темному підземеллі. Чому від мене нічого не вимагали, а просто кинули сюди? Цікаво, як там моя дружина та донечка з сином? Як же я сумую за ними. Здається, наче ми не бачилися вже сотню років.

       І чому я поїхав саме сюди? Чому не обрав якийсь інший світ, про який не ходили чутки, що більша половина тих хто потрапляє на цей крутезний відпочинок, не повертається додому. Так, хотілося їх розвіяти. Але можна було відвідати якусь іншу загадкову планету, наприклад, Землю. Я чув, що там взагалі немає магії, окрім однієї феї покровительки, яка час від часу приходила туди та допомагала людям. Здається, її звали  Есмеральда. Вона допомогла за все своє життя стільком людям, що й не злічити. Мабуть, вони захищають її від усього, в знак вдячності. А чому я не додумався взяти з собою хоча б кількох досвідчених магів та фей? З якого дива кинувся на планету, без жодного захисту? Чому не почекав, поки мої сили відновляться та телепортувався на Цейнтейрус? Можливо, її мешканці якось змогли заманити мене сюди? Не знаю. Я не знаю, що думати, чого очікувати. В мене є стільки питань до самого себе і до навколишнього світу, а відповідей взагалі немає.

       Такі мої думки, які, повірте, виникали вже далеко не вперше, перервав якийсь дивний шум. Я думав, що наближається щось страшне і мене охопив страх. Але коли двері розчинилися і підбігла моя донечка та обійняла мене, то я зрозумів, що все буде добре. Немає нічого страшного. Я знову зможу повернутися до своєї родини.

       Проте те, що вона запитала згодом, вибило мене з колії. Як таке могло статися? І чому саме з нами?