Розділ 3

       Приблизно через пів години ми дісталися до початку лісу. Там було маленьке озерце з дивним острівцем посередині та деревом на ньому. Коли ми підлетіли до цього деревця та стали на землю, то навколо водойми утворився дивний магічний купол. Тоді, коли він повністю захопив озеро, вода в ньому почала збільшуватися і збільшуватися і вже за лічені секунди була нам по пояс. Я починала панікувати, бо не тільки не знала ніяких заклинань, пов’язаних з цим, а й не вміла плавати. Проте, на щастя, Кортні була готова до цього і сказала «Сінеліу», після чого вода почала відступати та перед нами з’явилися якісь вказівники.

       -   Що це було?- запитала я все ще тремтячим голосом.

       -   Ти що, не знала про спеціальне випробування при вступі до магічної школи?

       -   Ні. Я лише приблизно два місяці тому отримала свої сили.

       -   Ооо. Не знала. Зараз розповім,- сказала вона і продовжила.- Кожного року до магічної школи прибуває тисячі магів, фей, відьом, перевертнів, вампірів, валькірій, русалок та багато інших магічних істот. Всі вони хочуть тут навчатися, але сама будівля та кількість вчителів не розрахована на стільки учнів, тому для кожного виду проводиться спеціальний відбір на знання заклинань та вміння викручуватися зі складних ситуацій. Оскільки ми феї, то коли я пройшла випробування, автоматично його пройшла і ти, бо була разом зі мною. А якби ти була, наприклад, валькірією, то повинен був би спрацювати якийсь механізм і випробування було б підлаштоване саме під тебе.

       -   Гарний задум, але це ж не справедливо по відношенню до таких, як я. Дуже багато магічних створінь могли отримати свою силу нещодавно і прийти сюди в пошуках пояснень та відповідей, а в результаті просто не мати змоги навіть потрапити на територію школи.

       -   Згодна з тобою. В цієї школи є багато недоліків. Але вона навчає нас, щоб ми могли подорожувати світами та захищати тих, хто потребуватиме допомоги, а якщо ця фея чи хто там ще, не пройде тут відбір, то в будь-який момент може злякатися на справжньому завданні.

       -   Вагомий аргумент. Сподіваюся, що це мене не стосується.

       -   Не переймайся через це. Можливо ми зустрілися біля школи тому, що так нам судилося і що ти обов’язково повинна навчатися тут.

       -   Було б непогано, якби це була правда,- посміхнулася я.

       -   Ну що, полетіли?

       -   Так. І чому ми досі тут стоїмо?- сказала я, побачивши, що ми все ще знаходимося за декілька метрів від озерця.