Розділ 2

       Ще протягом двох місяців я постійно подорожувала. За цей час встигла зустріти й вовкулак, і відьом та навіть вампірів (до речі, всі вони дуже добрі та не становлять зла ні для таких же, як і вони, ні для інших створінь), допомагала їм всім чим могла, а вони навчали мене своїм таємним магічним заклинанням. Я спершу дуже дивувалася тому, що навіть вовкулаки, не тільки можуть перевтілюватися, а й чаклувати, подорожувати між світами та багато іншого. Але потім зрозуміла, що, мабуть, чи не в кожній книзі, яку я читала, була своя вигадка. І це стосується не тільки вовкулак. Вампіри, наприклад, також володіють магією, створюють різні закляття, але їм взагалі не потрібно пити кров. Їхньою суперздатністю є те, що вони взагалі можуть не спати та чудово бачать у темряві. А стосовно фей,  я вже й сама знала, що ми можемо літати. Вигадкою виявився лише спеціальний пилок, який нам начебто допомагає це робити.

       І нарешті, після стількох блукань, мені посміхнулася удача. Я зустріла фею Кортні. Знаю, її ім’я, як у звичайної дівчинки з землі, але також вигадкою було і те, що імена мають дуже мелодійне звучання і схожі на Бель або якесь схоже на це. Вона мала волосся коричневого кольору з білими та золотистими прядками, блакитні очі, була одягнена в туніку та звичайні джинси, які я так багато разів бачила на планеті Земля. Кортні, як і я, була трансформована в фею. Раніше мені ніколи не доводилося бачити свої крила, але зараз я змогла побачити, яка ж це все-таки краса. Вони в кожної феї такого ж кольору, як і волосся та переливаються різними блискітками, що робить їх ще красивішими. До речі, коли фея перефарбовує своє волосся, то крила також змінюють свій колір.

        -  Привіт,- привіталася вона.

       -   Привіт,- відповіла я. І як тільки хотіла запитати про магічну школу, як Кортні мене випередила.

       -   Ти також телепортувалася сюди, щоб записатися в магічну школу?- запитала вона.

       -   Саме так,- відповіла я.- Тільки підкажи, будь ласка, де вона знаходиться, бо я, здається, загубилася.

       -   Полетіли разом,- сказала Кортні та полетіла до лісу.

Це було дивно, адже на цій невеличкій планеті, було лише одне велике селище і ліс. А єдиний населений пункт був взагалі в іншу сторону.

       -  Ну що? Ти летиш?- запитала Кортні, після того, як побачила, що я зупинилася неподалік від того місця, де ми зустрілися.

       -  Так, так,- відповіла я після коротких роздумів. Бо якщо подумати логічно, то можливо Кортні й має рацію, а якщо це не так, то повернення сюди й політ до селища займе не так уже й багато часу.