***

— Бабусю, чому ж мені ніколи не вдається перемогти? — я сиділа за столом, похнюпившись, й заїдала сум бабусиним горіховим печивом. Я настільки захопилася, що ризикувала не влізти у святкову сукню, але вона менше всього мене зараз хвилювала. — Я що так погано готую?

— Ну що ти, зіронько, — втішала мене бабуся. — Ти дуже смачно готуєш. Просто тобі не щастить.

— Просто сестри готують краще, — я насупилась і потягла до рота ще одне печиво.

— Ви всі готуєте смачно як на мене, але ж вибирає більшість. Згадай, вже два роки поспіль я голосувала саме за твій пиріг. Ти не винна, що у решти родичів інші смаки.

— Але ж тобі і мамі майже завжди вдавалося задовольнити смаки всіх родичів. У свій час ви частіше, ніж ваші сестри перемагали. В чому секрет?

— Секрет в тому, моя зіронько, щоб готувати з любов’ю. Ти женешся за перемогою, а треба готувати для душі.

Кожен рік вона мені це каже. Набридло! Не вірю, що весь секрет в цьому. Я ж люблю готувати. Я вкладаю душу! Хіба ні?

— Та не вигадуй, ба! Ти ж знаєш, як я люблю готувати. Ну будь ласочка, підкажи мені! Невже в тебе нема якогось особливого секрету, що робить страву найсмачнішою? Я думаю, що є. Точно є! Твої ж страви завжди такі смачні-смачні, що язика можна проковтнути, — я сподівалася, що трохи лестощів зроблять свою справу й бабуся здасться і поділиться своїм секретом.

Бабуся тепло усміхнулася мені і, вставши з-за столу, підійшла, щоб поцілувати мене в маківку.

— Слухай своє серце, зіронько. А як не знайдеш в ньому відповідей, поклич на допомогу новорічну магію. Нехай вона тобі підкаже, що робити.

— Яка ще магія, ба? Ти з глузду з’їхала? — я ледве не розсміялася, але втрималася, бо бабуся виглядала надто серйозною. Невже вона дійсно вірить у магію?

— Ти просто повір, зіронько, і все в тебе вийде. Магія завжди навколо нас, тільки ми не хочемо її помічати. Відкрий своє серденько для дива, не бійся. Адже ти нічого не втратиш, проте можеш щось знайти, — підморгнувши мені, бабуся вийшла з кухні і я залишилась наодинці з напівпустою тарілкою печива.

Я заварила собі ще чаю й всілася доїдати печиво. Хай я наберу зайвий кілограм, пусте! Хоча б настрій собі підійму смаколиками. Мені гарний настрій конче потрібен, адже завтра вже час готувати пиріг до нашого традиційного сімейного конкурсу. У всіх сім’ях свої новорічні традиції, зазвичай прості, проте у нас традиція незвична. До кожного Нового року дівчата в нашій сім’ї готують святковий пиріг, але нікому з родичів його не показують. Ми виставляємо свій кулінарний шедевр вночі на столику біля ялинки, а потім кожен родич його дегустує і голосує за той, що йому більше сподобався. Ця традиція пішла ще з часів молодості моєї бабусі й триває досі. Тоді вона змагалася з трьома своїми сестрами, потім прийшла черга мами, тітки і їх двоюрідних сестер, а тепер вже змагаємось я, дві мої рідні сестри і дві двоюрідні. На родичів чекає цілих п’ять смачних пирогів. Кожна з моїх сестер хоч раз вже перемагала, особливо щастить моїй рідній середній сестрі, тільки я ще ні разу не отримала приз. Може, справа в тому, що я наймолодша і в мене досвіду замало? Але ж Олеся всього на два роки за мене старша, а така вправна на кухні! Варто мені було згадати про Олесю, як вона з’явилась на кухні.

— Що, Настю, ніяк не вигадаєш, який пиріг приготувати? — в її словах чулася насмішка. Ми з нею постійно сперечалися через усе на світі, сестрі подобалося мене дражнити й мучити. Не знаю, чого вона так до мене, але ми з дитинства не ладнали. — Та годі перейматися, готуй будь-який. Все одно не переможеш, — розреготавшись, вона взяла кілька печивок з тарілки й продовжила знущатись. — Ти дивись, щоб сукня на тобі у Новорічну ніч не тріснула, а то сміху буде. Крім того, що знову програєш, ще й зганьбишся перед усією родиною.

— Відчепися, Олесю! — буркнула я. Сперечатися з нею геть не було бажання. Якщо не буду відповідати, швидше піде.

Дійсно, зрозумівши що я не в гуморі сваритися, сестра налила собі чаю і пішла геть, кинувши наостанок:

— Вранці після сніданку я займаю кухню. А далі ви з Наталкою вирішуйте хто коли готує.

Я кинула на Олесю невдоволений погляд й помітила, що старша сестра весь цей час стояла біля дверей кухні, слухаючи нашу розмову. Коли Олеся вийшла, Наталя сіла біля мене і обійняла за плечі.

— Не звертай уваги, Настусю, ти ж знаєш Олеську — їй аби язиком мести.

— Я теж хочу хоч раз перемогти, — я ледве не плакала. — Що не так з моїми пирогами, Наталочко?

— Та смачні вони в тебе, мала. Інші просто не розуміють. Спробуй щось новеньке, незвичне. Можливо, так зможеш перемогти.

Наталочка — єдина з сестер, хто особливо не прагнув перемоги, їй просто подобалось готувати. Кожного року вона щиро вболівала за мене. Сама ж вона разів зо три перемогла, трохи менше від Олесі. Нашому поколінню прийшла черга продовжувати традицію, коли мені виповнилося 14, тобто ми вже змагалися цілих 11 років. І жодної перемоги! Навіть двоюрідна сестра Поліна, яка від мене всього на рік старша, вже один раз перемогла, а Віка — навіть двічі. За Олесею ж було аж 5 перемог. Мене це найбільше засмучувало. Аби якась інша з сестер була кращою, я б змирилася, але не противна Олеська.

— Я подумаю. Може й знайду новий цікавий рецепт, — я тяжко зітхнула. Завдяки Олесі в перемогу вже майже не вірилось. Зіпсувала настрій, щоб їй!

— Обов’язково знайдеш. І… — Наталочка подивилася на мене з нерішучістю.

— Що?

— Можна я вдень займу кухню? Бо у мене ввечері побачення. Точніше, не просто побачення: Сергій мене запросив на вечерю з батьками. Хоче познайомити. А в тебе буде цілий вечір на пиріг та й навіть ніч. Ти ж все одно пізно лягаєш зазвичай.

— Добре, — згодилася я.

— Ти диво, Настусю! Люблю тебе! — Наталочка міцно стиснула мене в своїх обіймах і поцілувала в щоку.

— Я тебе теж.

Задоволена моєю згодою, вона пішла з кухні, а я знову залишилася одна на кухні зі своїми думками. Я не могла відмовити Наталі: у свої 30 років вона вперше знайшла справжнє кохання, тож ми всією родиною дуже за неї раділи й підтримували. Втім, я й без того була не проти готувати ввечері: ніхто в цей час не заважає й не підглядає. Ми досі жили всі разом у великому будинку бабусі й дідуся. Нам тут було затишно й усім вистачало місця, навіть тітку з дядьком й двоюрідних сестер завжди було де вкласти. Ми любили святкувати Новий рік всією нашою великою родиною. Частенько до нас поєднувалася одна з бабусиних сестер з чоловіком, які жили поруч. Свято завжди проходило весело, якщо не рахувати моїх постійних програшів. Раніше я спокійно до них відносилася, але після 11 років невдач стало зовсім сумно.