41

Я перевела здивований погляд з монітору на чоловіка, очікуючи, що він зараз почне виправдовуватись чи, можливо, захищатись, чи в найкращих традиціях прислівʼя, що найкращий захист - це напад, знов почне звинувачувати мене, як це було у будинку Лихтія, коли він заявився туди пʼяним. Але в цей момент компʼютер знову пілікнув, і Павлік кинувся до нього, як господиня до каструлі, з якої утікає молоко. Очевидно, підійшов час його ставки, чи ходу, чи чого там ще.

Непомічені раніше через хвилювання і розпач, на око почали впадати деталі обстановки і вигляду Павла, які я одразу не помітила: брудний одноразовий посуд з недоїдками, скупчений на столі, такий як привозить доставка обідів; не менш як пів дюжини пляшок з під пива на підлозі біля крісла; несвіжа футболка на чоловікові і неохайне жирне волосся, пляма від чогось розлитого і не витертого на килимі тощо.

Поки я переводила погляд з одного на інше, Павлік гримнув долонею по столі і вилаявся - не треба було бути ясновидицею, щоб зрозуміти, що він програв. Він зі злобою заклацав мишкою, потім нарешті поглянув на мене.

— У тебе є на карті пара тисяч?

Його слова мене жахнули. Не через те, що Павло був явно хворий на ігроманію, і навіть не через те, що йому, вочевидь, було абсолютно наплювати на те, чи я поряд з ним, чи знаходжусь десь з іншим чоловіком. А через те, що відчула, наскільки він чужий і далекий для мене зараз. І це почалось не сьогодні, не вчора і не тоді, коли в моєму житті знову зʼявився Лихтій, а значно раніше. Я в один момент зрозуміла, що не знаю людини, з якою жила останні декілька років: чим він жив увесь цей час, чи його цінності такі, якими я їх вважала, чи бачить він своє майбутнє зі мною і яким взагалі він його уявляє - мені було невідомо.

Ми вже давно вели два окремі життя, просто ночуючи під одним дахом, не співпадаючи ані у звичках, а ні у прагненнях. Я закривала на це очі, приймаючи звичку за справжнє почуття, а зручність - за стосунки.

Павло сприйняв моє мовчання і неможливість вичавити з себе бодай звук по-своєму:

— Слухай, вибач за те, що я тоді наговорив тобі. Я не це мав на увазі. Просто я був під алкоголем і стресом, не міг все сприймати раціонально. Я розумію, що все це правильне рішення, інакше було не можна. Я тобі довіряю. Роби те, що треба. Через місяць ти повернешься, і все буде, як завжди, - він посміхався такою знайомою посмішкою, яку я колись так сильно любила…

Я дивилась на нього і відчувала себе страшенно одинокою. Він дійсно сказав те, що сказав - дозволив мені «робити те, що треба», то б то навіть спати з Лихим, аби тільки відробити гроші? Намагаючись проковтнути ком, який звідкись взявся у горлі, я ледь змогла відповісти:

— Я переведу тобі на карту дві тисячі, вистачить? - мені мій голос здався механічним, неживим, але Павлік нічого не помітив.

— Так, нормально, - він вже знов дивився у монітор, поглинутий грою.

Я дістала телефон і в пару кілків здійснила обіцяне. Потім пішла до виходу з кімнати.

— А ти як змогла приїхати? Цей виродок відпустив тебе? - почула я, коли вже майже вийшла.

— Ні. Дозволив заїхати і взяти пару речей.

Здається, Павло ще щось сказав, але я цього не почула. Я майже бігом спускалась сходами.

Свіже, але недостатньо прохолодне повітря літнього вечора не допомогло освіжити обличчя і провітрити думки. Що я маю тепер робити? Залишатись в домі не маю жодного бажання, повертатись до Лихтія - не має сенсу. Просто повернення боргу одномоментно стало безглуздим і непотрібним - навіщо це робити, якщо Павло знову програє все? Адже замість очікуваного струсу через викрадення жінки кримінальним авторитетом, який мав змінити його сприйняття своєї залежності від гри і мав поставити його мізки на місце, моя жертовність і готовність «відпрацювати» чоловіків борг зіграла злий жарт - Павлік нічого не зрозумів. Більше того, він сприйняв це, як належне. Я для нього була просто можливістю достатньо безболісно виплутатися з поганої ситуації. Як і завжди була просто комфортною зручною здатністю жити так, як заманеться.

Чи здійснить Ігор свої погрози щодо мого чоловіка, якщо я сьогодні просто зникну - поїду кудись, нікого не ставлячи до відома? Чи дійсно він здатний вчинити все те, про що говорив в ту ніч, коли ми уклали наш контракт.

І хоча в моїй душі на тому місці, де раніше була любов до Павла, зараз зияла порожнеча, я не могла так з ним вчинити. Чи я просто хотіла повернутись до Лихтія, але вже не маючи моральних перепон піддаватись своїм темним бажанням?

Дорога назад до будинку Ігоря зовсім не відклалася в моїй памʼяті, я зрозуміла, де я і що роблю тільки, коли майже влетіла до кабінету Лихого. Навіть його посіпаки не встигли мене зупинити. Якби не приглушене світло в приміщенні і атмосфера чогось по-злому таємничого, то можна було б подумати, що у Лихтія як раз відбувалась нарада.

Коли я зʼявилась, чоловіки, що були всередині, подивились на мене з різним ступенем здивування і обурення.

Лихому знадобилось всього лише декілька секунд, щоб зрозуміти переміну в мені:

— Продовжимо завтра, - кинув він своїм гостям, не відриваючи від мене зацікавленого погляду.

Присутні без зайвої метушні, але достатньо квапливо покинули приміщення, кидаючи на мене красномовні погляди, на які мені було абсолютно начхати.

Я закрила двері за останнім чоловіком і повернулась до Ігоря. Він, пожираючи мене поглядом, відкинувся на спинку крісла.