27

Його гіркуватого-солодкий аромат вдарив у ніздрі, коли я притулилася щокою до його плеча.

— А розмовляти теж не можна? - слова Ігоря звучали трохи хриплувато, я відчувала, як його голос резонував під моєю долонею, що лежала на його спині.

— Не можна.

І він мовчав і не ворушився. Я відчувала тільки його сильне дихання і сходила з розуму від його близькості. Й знову в голові почали спливати ці божевільні питання «що, якщо?»

Що, якщо поцілувати його в шию? А якщо провести руками по цих мʼязах на руках? Що, якщо піддатись пориву, і закинути на нього ногу. Можна було б навіть потім прикинутись, що це було зроблено уві сні…

Що за чари? Чому я починаю втрачати контроль, знаходячись поряд з Лихтієм? Чому всі мої думки і фантазії зайняті ним? Та ще й які!

Я лежала в темряві з закритими очима, спрямовуючи всю свою волю на те, щоб заснути, але замість цього бачила обличчя Лихого, його губи, що накривають мої, його долоні, що досліджують контури мого тіла, його погляд, що, як дзеркало, відображає мої очі. Чим більше проходило часу, тим відвертішими ставали картинки перед моїм внутрішнім поглядом. Я бачила сплетіння наших тіл у всіх відомих мені позах.

— Твоє дихання стає частішим. Я сприймаю це на свій рахунок, - прошепотів Ігор,

— Не варто. Це тому, що я ще не зігрілась, - це була цілковита неправда, адже в моїй крові так шалено струменіло збудження, що, мабудь, і вся температура тіла збільшилась.

— Я можу допомогти з цим.

— Не сумніваюся. Але тобі треба спати. Я не зможу тобі відмовити, якщо ти повернешься до мене і поцілуєш. Я на межі того, щоб самій на тебе накинутись. Тож спи, інакше твоя гра закінчиться занадто швидко. І тобі знов стане сумно - доведеться шукати нову іграшку, - я говорила пошепки, але мені здавалось, що в нічній тиші перед уважним глядачем мій голос гримить, перевантажений емоціями.

Декілька довгих секунд нічого не відбувалось, і я вирішила, що він залишиться нерухомим. Але потім Ігор повернув до мене обличчя. Наші очі зустрілися. Пауза, коли він мовчав і дивився на мене, здалася мені безкінечною, адже я очікувала, що він мене поцілує.

— Ти не іграшка. Ніколи нею не була і не будеш, - нарешті сказав він, - і мені подобається, коли ти говориш відверто те, що думаєш. Чому би нам не спробувати тільки так і розмовляти - чесно, прямо, без підтекстів?

— Для цього потрібно довіряти, - відповіла я, прибираючи руку з його спини - тепер, коли Лихий дивився мені у вічі ця близькість здавалася надто інтимною.

— От бачиш, це - хитрість. Ти не дала відповіді на моє питання.

— Все, що я говорю, ти використовуєш проти мене, - обурилась я пошепки. Не знаю, чому ми розмовляли так тихо, бо нас не було кому почути, і завадити нікому ми теж не могли. Просто по-нічному таємнича атмосфера навколо нас не сприяла голосному спілкуванню.

— Хіба проти? Мені здається, що я роблю все тільки для тебе…

— Тобі здається…

Лихтій посміхнувся. Я - теж. Це було так приємно лежати поруч з ним, дивитись на нього і обмінюватись маленькими уколами, наче професійні фехтувальники, що роблять випади, щоб краєчком рапіри зачепити супротивника, але в той самий час не поранити його.

— То яка твоя відповідь? - запитав мій візаві. Здається, він сприймав наш діалог так само, як і я. Тож, вочевидь, ми почали новий раунд обміну шпильками.

— Дивлячись, яке питання.

— Чи спробуємо ми бути відвертими?

— Дивне запитання жінці, що лежить поряд з тобою оголеною.

— Голе тіло - ніщо, оголена душа - ось про що я кажу.

Несвідомо кожна нова наша фраза ставала більш голоснішою за попередню. Я відчувала, що з кожним словом моя кров починає закипати від пристрасті.

— Занадто багато бажань для одного вечора.

— Хіба багато?  Ти погано знаєш мої апетити.

— Чому ж? Твої «апетити» всім відомі.

— Всім - значить «нікому». Чи відомі вони тобі?

— Це непотрібна мені інформація.

— А що тобі потрібне?

— Гарний сон.

— А може краще гарний секс?

— Може і краще! - цю фразу я сказала майже на повний голос.

Ми замовчали, гіпнотизуючи одне одного поглядами.

— Шалено хочу тебе поцілувати, - врешті вимовив Ігор, пиючи очима мій погляд.

Я мовчала, тому що це бажання було взаємним.

— Мені потрібна твоя згода, - його губи були так близько, варто було лише трохи податись вперед, щоб торкнутись їх, - чи ти хочеш, щоб я поцілував тебе?

— Так, - видихнути я, але перш, ніж він прийняв це за керівництво до дії, додала, - якщо ти зможеш зупинитись на цьому.

—Перевіримо?

Він нахилився вперед і накрив мої губи цілунком. Моє серце впало донизу, як буває, коли несешся згори на Американських гірках на великій швидкості.

В той момент я ще могла б дати задню, не відповідати на цілунок, не притулятись до нього, не обхоплювати руками його шию, не зариватися пальцями у його волоссі. Але це було сильнішим за мене.

Боже, якими солодкими і гарячими було його губи, якими мʼякими доторки! І особлива пікантність і гостринка всього цього була, звісно, в тому, що ми обоє були абсолютно оголені. У купі з поцілунком відсутність одягу почала означати набагато більше і відчуватись яскравіше.

Усе моє тіло перетворилось на нерв, коли кожна клітина реагує на доторк чужого тіла вибухом шалених емоцій.

Не знаю, чи зміг би таки Ігор зупинитись на поцілунку або ми перейшли б до подальших дій, але я в ту мить не могла думати більше ні про що, крім того, що відбувається. Настільки поринула в цей момент і свої відчуття, що навіть не помітила, що нас в кімнаті вже не двоє.

— Шефе, вибач, у нас виникла проблема, - пролунав голос зовсім поряд.

З явним зусиллям відриваючись від мене, поки я трохи ошелешено намагалась зрозуміти, що сталося і чому ми більше не цілуємось, Лихтій зі злістю прогарчав:

— То вирішіть її.

— Потрібна твоя присутність, - голос чоловіка був напружений і дуже серйозний, - проблеми з Аліком.