26

Темним будинком ми йшли до спальні. Це знов нагадало мені той вечір після різдвяного маскараду у школі. Електрика усюди була вимкнена, але всередину потрапляло світло крізь вікна від вуличних ліхтарів. Ігор йшов попереду, ведучи мене за собою. Все знов було так само… Ось тільки закінчиться інакше, адже кохатись я з ним не стану. Це точно.

Варто мені було зайти до спальні, Лихтій увімкнув тьмяне освітлення, яке не било в очі, а тільки підкреслювало вечірню атмосферу. Натиск декількох кнопок на пульті - і до слуху з прихованих динаміків долинула та сама Bebe “Siempre me quedará”. Тоді це була просто чарівно-сексуальна музика, яку я вдихала разом з ароматом тіла Ігоря, коли він обнімався і цілував мене. Тепер вона вже мала сенс. Не тому що я вивчила іспанську, а тому що тоді, після нашої ночі я знайшла її переклад:

«Як розповісти, що я розбилась на тисячі уламків,

І це зламало схему мого життя.

Тепер, коли все вже мало бути прекрасно,

Ти захопив мої думки, і моє маленьке тіло перетворилось на річку.

Мені вартує великих зусиль відкрити очі. Я роблю це потроху, адже не знаю, чи знову побачу тебе поруч.

Я бережу спогади про тебе, як велику таємницю про те, як солодко було відчувати тебе всередині себе.

Але в цій темряві є промінь світла, який дасть мені спокій. Повну відсутність вітру. Бурю і штиль.

Назавжди зі мною залишить мʼякий голос моря,  я буду дихати дощем, який намочить це тіло і напоїть квітку, що росте в мені.

І я буду сміятись, і кожний день і кожну мить думати про тебе»

Чи знав Лихтій цей переклад? Чи знає його зараз?

Довгі тижні десять років тому я катувала себе цією піснею, слухаючи на повторі, коли перед моїми очима проносились спогади про нашу ніч, про обійми, пестощі, про його палкий погляд, нестримні вуста, про таку приємну важкість його тіла, що лежало на мені. Я б воліла плакати і проклинати Ігоря, та ні.

Тоді я збуджувалась тільки від перших акордів цієї пісні, відчуваючи як стає млосно внизу живота, як все всередині починає тремтіти. Ці картинки з нашими тілами, що сплелися в одне, були навʼязливою мукою, якої я не могла і не хотіла позбавлятись. А що зараз? Що я відчуваю, коли чую цю мелодію знову?

Те саме…

— Ти знав, що буде саме так? Ти все підлаштував! - розсердилася я, намагаючись не чути пісні, перебиваючи її своїм підвищеним голосом.

— Не роби з мене диявола. Я не можу бачити майбутнього. Я просто люблю цю пісню, - він, не відводячи від мене погляду, стягнув свою футболку через голову, - лягаймо спати.

— Що там твоє вигране бажання? - запитала я відходячи до вікна і підкреслено уважно роздивляючись, що за ним - усе для того, аби не дивитись на тіло Лихтія. У глухому світлі спальні воно виглядало особливо манким.

— Точно! Я вже майже забув про нього, - я чула в його голосі сміх. Він зняв і штани, що я бачила боковим зором, - сьогодні будеш спати поряд зі мною оголеною.

— Що? Ні! - я розвернулась від вікна назад так швидко, що перед очима затанцювали маленькі плямки.

— А що тобі не подобається? Хіба тут є якісь порушення твоїх умов? - Ігор без сорому і ніяковості зняв боксери і повільно рушив до ліжка.

Я відчула, як щоки починають палати.

— Ти прекрасно знаєш, що порушення немає, але це занадто!

Лихий ліг і накрився ковдрою до пояса.

— А чого ти очікувала, що я скажу тобі залізти на стола і прокукурікати три рази? Чи попрошу розказати віршика?

— Ні! Але ж не це! - я не знала, на що розраховувала, але точно не на таке бажання.

— Я не буду тебе торкатись, якщо ти не захочеш. Оголеною я тебе вже бачив і навіть неодноразово за сьогодні, тож ходи спати. Я шалено втомлений. Не забувай, що мене сьогодні було поранено, - він продемонстрував мені повʼязку на руці.

Я з шумом видихнула, розуміючи, що програла. Знову.

— Можеш роздягатись трохи повільніше? - запитав Лихтій, уважно спостерігаючи, як я різкими рухами майже зриваю з себе одяг.

— Оце вже ні! Другого бажання в тебе немає.

Я розділась, але коли підійшла до ліжка, виявилось, що на ньому лишилась тільки одна ковдра - та, що вкривала Ігоря.

— Лягай, - він припідняв її край, запрошуючи поближче до себе.

— Ти граєш нечесно, - розсердилася я, бо знову опинилась у виборі без вибору, коли могла або вміститись поруч з ним, що було б настільки близько, що я напевне могла б відчути тепло його тіла; або продовжувала б стояти беззахисно голою під його опалюючим поглядом, що відчувався майже як матеріальний.

— Алісо, зараз я не граю. Я просто хочу спати.

Зробивши максимально відсторонений вираз обличчя, я лягла на краю ліжка і витягла в струнку.

— Підсунься ближче, щоб я міг тебе накрити. В будинку працює клімат-контроль система, що вночі знизить градуси до +18. Ти змерзнеш. Впевнений, що в тебе вже холодні руки.

—Ні, - я заплющила очі.

Ігор тільки хмикнув і більше нічого не сказав. Музика вимкнулась, світло, мабудь теж, бо за моїми закритими повіками стало темніше.

Не можу сказати, скільки я пролежала так, дійсно відчуваючи, що з кожною хвилиною стає прохолодніше. Мої руки вже були крижаними, втім як і решта тіла. Я розплющила очі і повернулась до Лихтія.

Здавалось, він вже спав: очі заплющені і спокійні, дихання рівне, грудна клітина рухається розмірено і повільно. Він закинув здорову руку за голову, а поранена, що була ближче до мене, лежала вздовж тіла. Він залишив достатньо ковдри з мого боку, щоб я могла накритися. Я обережно перекотилася ближче, підняла її краєчок.

— Чи тепло тобі, дівчинко, чи тепло тобі, гарная? - раптово пробасив Ігор зміненим голосом і розсміявся, від чого я здригнулась від несподіванки. Він розплющив очі і повернувся до мене.

— Так, дідусю, тепло, дуже тепло, - майже проричала я, відкочуючись на своє місце на краєчку ліжка і відвертаючись.