25

Я намагалася протестувати, заперечувати, пробувати виторгувати собі якісь поліпшення, але Лихий тільки хитро всміхався, ретельно пережовуючи рештки салату.

Він знову в своїй улюбленій зверхній манері дав мені вибір: або граємо у покер, щоб я таки мала можливість відігратися, або ми просто забудемо про цю ідею.

Все у мені кричало, що потрібно відмовитись, продовжувати ту угоду, яка є, й на тому край. Але надто кортіло мені спробувати взяти свою долю знову у власні руки. Відчути те, що я можу керувати тим, що відбувається в моєму житті, а не тільки плисти цією течією, в якій я - маленький човник або навіть гілочка, а Лихтій - водяник, що творить магію води і повертає русло річки в інший бік.

Тим часом Ігор дістав з духової шафи щось ароматне, наповнюючи приміщення пряними нотами запеченого в зіллі мʼяса.

— Соковитий стейк тендерлойн з часником, - відрекомендував він, виставляючи переді мною тарілку з неперевершеним куснем яловичини.

— Тільки не кажи, що ти сам це приготував, - я була трохи збентежена, адже за цілий день не бачила в домі жодної прислуги, але й повірити в те, що це готував сам чарівний негідник власною персоною, не могла. Хоча б з тої причини, що у нього просто не було на це часу.

— Звісно, ні, - він відрізав шматочок від стейку і відправив до рота, всім видом показуючи, наскільки смачна ця їжа, - скуштуй, це мʼясо - досконале.

— Я вегетаріанка.

Ігор зі здивуванням підняв брови, роздивляючись мене:

— Я думаю, що ти обманюєш.

— Чому ж? - я запитала це з виразом іронії, але все ж в черговий раз не розуміючи, як в нього виходить так легко зчитувати мене. Невже я насправді настільки відкрита книга чи тут щось інше?

— Ти - надто чуттєва. Я маю на увазі, що твої органи чуттів дуже тонкі: очі бачать більше, ніж може побачити пересічна людина, тому ти і займається мистецтвом; шкіра дуже легко відповідає на температури; слух - музикальний; нюх розрізняє аромати дивовижним чином - я це помітив ще тоді, у школі; тож, впевнений, що і зі смаком те саме. Думаю, ти можеш отримувати справжню насолоду від їжі. Як гурман. Людина з такими якостями не може відмовитись від мʼяса.

— Ти нічого про мене не знаєш, - я дивилася в очі Лихого і розуміла, що, здається, знову брешу, або йому, або собі…

— Втім, з одним чуттям у тебе все ж таки є проблема, - він хитро всміхнувся.

— Дуже цікаво дізнатись!

— Не відчуваєш, яка людина хороша, а яка - погана, - Ігор хмикнув і повернувся до їжі.

— Звісно! Мабудь, тому що ти у нас хороший, а я цього не бачу?

— Ну що ти, всі знають, що я - Лихий. Чи не так? - я не придумала одразу, що на це відповісти, втім, він і не дав мені шансу, - то що ти надумала з покером - граємо чи ні?

— Граємо! - своїми розмовами і натяками він накрутив мене настільки, що я вже просто не могла відмовитись, навіть, якщо попередньо вирішила б протилежне.

— Чудово! - Лихтій був явно задоволений, рішуче відкладаючи столові прибори і піднімаючись, - ідемо.

— У казино?

— Авжеж, ні. Нам публічність не потрібна, адже я одразу захочу виконання своїх чесно виграних бажань. Безконтактних…

Ми залишили кухню, не прибираючи за собою. Ігор вів мене будинком в іншу кімнату. Виявилось, що в його «фортеці» знайшлося місце і для окремої покерної кімнати. Це було невелике приміщення, виконане в темних кольорах, вікна якого виходили на внутрішній двір. Звідти можна було любуватися садом, який в той момент вже був осяяний світлом ліхтарів, адже декілька годин, як запала ніч.

— Нагадай мені правила, - промовила я не без внутрішнього тремтіння сідаючи за стіл. Декілька разів до цього я грала в покер за різних обставин, але завжди це було заради цікавості, а не на гроші. Зрозуміло, що я бачила фільми, в яких покер є рушієм чи елементом сюжету, знала про блефування, те, що треба контролювати поведінку і таке інше. Але я плуталась в комбінаціях, а саме, яка з них старша - наприклад, флеш чи стріт, і яка з них як саме називається.

Ігор без жодної зверхності чи зухвалості розказав мені всі правила, нагадав комбінації, навіть запропонував, щоб я роздавала карти і показав, як саме це потрібно робити.

— Що ж, яку мінімальну ставку зробимо для початку? - запитав він, відраховуючи різнокольорові фішки, - сто?

— Тисяча! - я була налаштована рішуче, - не бачу сенсу тягнути гуму.

— Твоє слово - закон для мене, - роздавай.

З азартом вартим цілковитого новачка я роздала картивперше.
Перемогла моя старша карта, бо я мала короля, а у Ігоря була старшою десятка. Другу роздачу він скинув, втім, як і третю. Ані він, ані я за цей час не підняли ставок. Тож я розбагатіла всього на три тисячі. Але мене це надихнуло.

За четвертою роздачею мені одразу в руки прийшли дві вісімки, і я вирішила підняти банк - підкинула ще одну тисячу. Лихтій підтримав. На стіл впали великі карти, тож більше підіймати ставку я не стала. В результаті цю партію також виграла я, а отже мала вже половину від необхідної суми, щоб забрати собі один свій день.

Наступна роздача принесла мені туза і короля однієї масті. Я знала, що це хороша комбінація для початку, тож вирішила підняти банк на тисячу. Але Лихий з хижим блиском в очах висунув вперед всі свої фішки.

— Ва-банк, - він дивився мені прямо в очі.

— То б то?

— Ставлю все, що маю - девʼяносто пʼять тисяч або десять твоїх днів зі мною. Або десять моїх побажань…

Це було дуже заманливо, але я не могла дозволити собі таке, принаймні зараз, коли ще зовсім не розуміла манери гри свого противника. Мені здавалося, що він блефує, але перевірити цього я не наважилась. Я кинула карти на стіл. Ігор забрав дві мої тисячі з банку собі.

Наступні чотири роздачі він робив рівно те саме - ставив ва-банк, навіть не чекаючи тих пʼяти карт, що мають лежати на столі. Останні два рази він навіть не дивився і ті, що приходили йому у руки.

— Що ти робиш? - не витримала я, знову скидаючи карти, бо не мала впевненості, що мої достатньо посередні карти в руках зможуть перемогти.