24

— Я б хотіла залишитись тверезою, - це була не зовсім правда, бо мені не завадив би бокал-інший вина, щоб хоч трохи розвантажити голову, яка якби могла, то точно луснула б від думок.

— Правильне рішення. Було б прикро, якби ти здалась мені надто швидко, - Лихтій налив мені води, потім наповнив і свій бокал.

Він сів і жестом запропонував мені не зволікати і почати вечерю. Перед нами вже стояли салати і холодні закуски. Я дійсно відчувала сильний голод, тож пропонувати двічі Ігорю не довелось.

Якийсь час ми їли у мовчанні, поки я не вирішила задати питання, яке мене хвилювало:

— Як вийшло, що Павлік програв тобі гроші? Як ви взагалі зустрілись?

— Доля… - Ігор тільки потис плечима.

— Ти хочеш сказати, що все це, - я обвела виделкою з наколотим на неї черрі обстановку навколо і нас з Лихим, - сталося випадково?

— Саме так.

— Просто випадково мій чоловік прийшов до казино, випадково опинився з тобою за одним столиком, випадково програв і не менш випадково програвся вщент? Складно повірити.

— А у що просто повірити? Що я відшукав тебе через десять років, обурився, що ти вийшла заміж, рознюхав все про твого чоловіка, скористався його слабкістю і заманив у казино, підмовив інших гравців, щоб вони злили його, щоб він програв великі кошти. І все це для того, щоб дістатися тебе? - він відверто насміхався, говорячи це, - ти думаєш, що саме так все відбувалось?

Так! Я саме так і думала, бо повірити у випадковість було геть неможливо. Але тепер, коли Ігор висміяв мою теорію, вона здалась мені дійсно безглуздою.

— Не простіше мені було б просто пристрелити твого хробака, щоб не мучився і тебе не мучив? Чи підлаштувати аварію чи інший нещасний випадок? - Лихтій більше не посміхався і навіть відклав виделку, наче підкреслюючи, що говорить абсолютно серйозно.

— Ти нічого не знаєш про нього і про наші відносини! - мені було жахливо неприємно слухати образи на адресу мого чоловіка, - він прекрасна людина.

— Я вже встиг це помітити, - голос Ігоря був просякнутий отрутою, - тільки прекрасні люди програють гроші, яких не мають, а в оплату боргу віддають іншому свою дружину.

— У нього не було вибору, - я теж вже давно відклала столові прибори, бо стало цілком не до їжі.

— Вибір є завжди.

— Згодна! Як добре, що тобі завжди вдається вибрати найкращій варіант! - не знаю, про що подумав Лихий в ту мить, але я говорила не про теперішнє, а про минуле. Втім, він нічого не відповів, лише стис зуби так, що я побачила, як грають мʼязи на його обличчі.

Деякий час ми мовчки спопеляли одне одного поглядами, поки у мене не виникла ідея:

— Я хочу відіграти борг чоловіка!

— Що? - Ігор був дійсно здивований, - а ще більше програти не боїшься?

— Мені нема чого втрачати, в крайньому випадку залишусь тут на довше. У скільки ти оцінив день зі мною - у десять тисяч? Тож мені потрібно виграти двісті девʼяносто штук, щоб піти звідси прямо зараз.

— Цікава ідея, але мені це навіщо? Нащо давати тобі шанс піти від мене раніше? Яка моя вигода? - він відкинувся на спинку стільця і схрестив руки на грудях.

— Хіба ти не хочеш, щоб я залишилась більш, як на тридяць днів?

— Звісно, хочу. Але ти і без цього залишиться, бо зовсім скоро зрозумієш, що не можеш жити без мене, і жадаєш бути тут зі мною до кінця своїх днів.

— Цього не буде! - я теж схрестила руки перед собою, бо найбільше за все в той момент мені хотілось Лихого придушити, і я боялась не втримати рук при собі.

— Подивимось.

— Добре, - видихнула я після декількох затяжних секунд мовчання, - і чого ж треба тобі? На яких умовах ти погодиться зіграти зі мною?

— За кожні десять тисяч виграних мною, ти будеш виконувати одне моє бажання.

Можу присягнутися, що я вже могла розгледіти в його хтивих очах всі завдання, які він планував мені загадувати, тому запротестувала:

— О, ні, ні, ні, ні, ні! Точно ні!

— Гаразд. Ні, отже ні, - Ігор з байдужим виразом обличчя розрізав шматочок мʼяса з салату і відправив до рота.

— Придумай щось інше! - я розуміла, що поводжусь, як дитина, але ж відмовлятись від можливості відіграти гроші зовсім не хотілося.

— Але ж я не хочу нічого іншого.

— Тоді давай обговоримо умови, чого не можна бажати. Наприклад, всі бажання мають бути безконтактними.

Я очікувала, що Лихтій на це не пристане і готувалась до бою, щоб відвоювати собі найвигідніші условини, але він лише спокійно уточнив:

— Ще якісь передумови?

— Все загадане має стосуватись тільки мене. То б то не можна, щоб виконання бажань впливало на когось іншого. Наприклад, Павліка чи ще когось.

Ігор кивнув:

— Щось ще?

Я замислилась, але фантазія не підкинула мені нічого, що міг би такого загадати Лихтій, щоб я повинна була себе якось додатково убезпечувати.

— Ні.

— Згода, - Ігорова усмішка була хитрою і хижою, коли він протягнув мені долоню для рукостискання.

Він затримав мої пальці у своїй руці значно довше, ніж було необхідно.

— Тоді починаймо! - я готова була вже бігти і грати, відчувала, як кров закипає, а серце прискорює ритм.

— Тільки після вечері, - Лихий підкреслено повільно поклав до рота огірка і прирівняв ретельно пережовувати, - нікуди покер не втече.

— Покер? - чомусь мені раніше не прийшло в голову запитати, а у що саме ми будемо грати, - давай оберемо щось інше, бо я дуже погано знаю правила.

— А оце вже ні, Алісо. Момент домовленостей позаду, і дороги назад немає…