18

Так як годинника у мене все ще не було, я не боялась запізнитись чи зібратись занадто рано, просто робила все те і в такому темпі, як відчувала: роздивилась усі обновки, дещо приміряла, розложила по шухлядах. Чесно кажучи, більше половини речей мені до смаку не припали, точніше, весь одяг був якісним і красивим, та я б сама навряд чи придбала щось подібне. Ці речі були такими, наче говорили: «такою має бути дівчина» в уявленні чоловіка - багато рожевого, квіточок і мережива. Вся білизна, доречі, була напівпрозорою, дуже маленькою і наближеною до сексуальної. Жодних нормальних бавовняних трусів з начісом.

Але були і цілком пристойні речі. Наприклад, мені дуже сподобалась синя сукня з широкою спідницею і ліфом на тонких бретельках. Косметика була теж хорошою, схоже що Ігореві хлопці просто зайшли в магазин і взяли найдорожче, що було.

Змирившись з тим, що, напевне, мені доведеться увесь найближчий місять страждати роздвоєнням особистості, я трохи повагалась, чи слід мені зробити макіяж. З одного боку, я не хотіла, щоб Лихтій подумав, що я старалась для нього, з іншого - мені все ж таки хотілось сподобатись йому (хоч і зізнатись у цьому самій собі мені було дуже важко).

Якби у мене був під рукою мій власний гардероб, я б обрала для цієї вечері прості чорні штани і якусь світлу блузу - лляну чи шовкову, зробила б хвіст і надягала кеди. Але жодний з цих пунктів був неможливий. Це мене трохи розсердило, я навіть подумала, що на зло Лихому залишусь у своїй піжамі, в який менше доби назад мене вкрали з дому, і з нечісаним волоссям.

Коли ж відчинились двері, і на порозі зʼявився Ігор, я як раз закінчувала наносити трохи румʼян на вилиці. Я була вдягнута в ту саму синю сукню, що мені так сподобалась і чорні відкрити босоніжки на середньої висоти підборі. Макіяж складався тільки з туші на віях.

— Стукати не вчили? - я хотіла вимовити це спокійно, але вийшло все одно трохи зухвало.

— Це взагалі-то моя кімната, - Лихий був при параді: у сорочці, брюках і туфлях - жодного сліду втоми після тренування, навіть зачіска - волосок до волоску.

— Але тепер ти тут не один. Що, якби я ще не встигла вдягтись? - я дивилась на нього крізь дзеркало. Там він знаходився за моїм плечем, і навіть ця уявна близькість у відображенні не могла не хвилювати мене.

— Власне, саме на це я і розраховував, - хмикнув Ігор, - але, як бачу, ти вже готова. Тоді йдемо.

Чого я очікувала? Чесно кажучи, я подумала, що ми вирушимо у якийсь ресторан в місті, де Лихтій з притаманним йому широким розмахом замовить половину меню. Або зробить щось романтичне - вечерю на узбережжі, на даху чи у якомусь незвичайному місці. Мене навіть не здивувало б, якби за будинком на нас чекав гвинтокрил, і ми рушили б кудись світ за очі. Не те, щоб я надавала собі таке велике значення для Лихого, просто він в моїй уяві був саме такою людиною - здатною вражати великими вчинками, дивувати і захоплювати.

Але те, що він зробив, вразило мене навіть більше, ніж якби ми рушили чартером в Париж.

Ігор вів мене коридорами і приміщеннями будинку, поки ми не вийшли до чорного виходу, який виводив до внутрішнього подвірʼя. А там, повз басейн, сад і далі, далі тропинками до маленького будиночку. Я б сказала, що це могло б бути літнім житлом садівника чи навіть сарайчиком. Мабудь, зазвичай його використовували як приміщення для зберігання садових інструментів. Але тепер воно перетворилось на копію кімнати за актовим залом нашої школи.

Вікна будиночку були щільно закриті, тому всередині панувала темрява, хоча на вулиці все ще був день. Тільки світло свічок освітлювало невеличкий стіл, на якому стояв букет квітів, декілька тарілок з канапками і фруктами, два одноразових стаканчики і пляшка простого - одного з найдешевших - ігристих вин.

Хоча після яскравого сонця увійшовши то темного приміщення моїм очам знадобився деякий час, щоб звикнути, мені здалось, що я побачила навіть портрети музикантів на стінах і старі підручники на полицях шафки, що стояла біля стіни навпроти.

Мить - і я знову стала школяркою, що марить красенем-старшокласником. Цей флешбек був настільки яскравим і потужним, що мені перехопило подих. Я стояла і не вірила тому, що бачу і відчуваю.

Лихтій, як в той день, стояв позаду мене.

— Цього разу я встиг все підготувати до твого приходу.

Клац - і з невидимих оку динаміків долинуло “Roar” Katy Perry.

— Проходь, - майже прошепотів Ігор мені на вухо, - я б з радістю провів тебе, але не маю права.

Все ще перебуваючи у дивному заціпенінні, не вірячи, що все це не сон, я сіла за стіл. Лихий не менш вправно, ніж це було десять років тому, відкоркував пляшку і розлив вино у стаканчики, передав один мені, а своїм відсалютував:

—  Хочу випити за зустріч. Вона була несподіваною, але дуже приємною, - він надпив ковток.

— Несподіваною для мене і не вельми приємною, якщо чесно, - і все ж я теж випила шампанського. Воно було кислим і несмачним - один в один таким, як і тоді.

— Подякуй своєму чоловікові. Я от вдячний йому безмежно. Якби не він, ми можливо ніколи не зустрілися б.

— Ще скажи, що не ти влаштував його програш!

— Дякую за оцінку моїх талантів, але я все ж таки не злий геній, щоб придумувати такі многоходовки. Я дію зазвичай більш прямолінійно, - Ігор дивився на мене з теплою посмішкою, - випʼємо за випадковість!

В цей момент трек на програвачеві переключився, і з динаміків заграло “Radioactive» Imagine Dragons.

Лихий залпом допив напій і піднявся. Він простягнув мені руку, запрошуючи на повільний танець.