17

І що тепер накажете робити?

Залишитись - означає, що впродовж місяця я буду во владі Лихого, нехай він навіть робить вигляд, що я маю свободу вибору; буду кидатись з крайнощів у крайнощі: в один момент тікати від нього, в інший хотіти йому віддатись, в одну секунду буду боятись його близькості, в іншу - згоряти від хтивості; буду хотіти зрадити своєму чоловікові, який втім перший мене зрадив, хоча й не фізично з іншою жінкою, а тим, що знехтував моєю довірою… Одним словом, місяць когнітивного дисонансу, від якого не довго й поїхати з глузду.

Або піти, що означає наразити Ігоря на смертельну небезпеку. Це якщо вірити його словам. Він здався мені щирим, коли розповідав про порядки його кола, але чи не прикрасив він реальності? Чи готова я ризикнути - втікти і закрити очі на наслідки, якщо вони будуть. Чи зможу я спокійно жити, якщо через тиждень дізнаюсь про смерть Лихтія? Не зможу. І, чесно кажучи, навіть якщо через рік почую про його загибель в автокатастрофі чи через якусь іншу на перший погляд не підозрілу причину, все одно замислюсь, а чи не є це результатом мого сьогоднішнього вибору. Сумління це чи манія величі, але відповідь одна - я не готова ризикнути життям Лихого.

Краще я відпрацюю борг свого чоловіка за цим дурнуватим контрактом, як і було домовлено, ніж буду картати себе все життя, якщо щось трапиться.

Вихід один - припинити вестись на чарівність цього негідника, не спокушатися його тілом, голосом, посмішкою і натяками, а просто робити те, про що умовлено.

Як просто сказати і як складно здійснити. Тим паче, коли суперник грає на своєму полі і точно знає, чого хоче…

Мені знадобилось хвилин пʼятнадцять, щоб відшукати Ігоря в його величезному будинку. Він знайшовся в підвальному приміщенні, де, як зʼясувалось, у нього була облаштована спортивно-тренувальна зала. Там були тренажери, спортивне знаряддя, якийсь інвентар, навіть маленький ринг, як я здогадалась для спарингів.

Лихий не помітив, коли я зайшла, бо висів спиною до мене на перекладині, точніше, підтягувався, тому у мене була можливість спостерігати за ним, так би мовити, «у природньому середовищі», коли він точно не грає, не створює образу для публіки, а просто є таким, яким є. Абсолютно неперевершеним.

Мабудь, це якийсь фетиш, але його спина реально зводила мене з розуму. Можливо, вона асоціювалася у мене з тим першим разом, коли я бачила Лихтія без одягу - в комірчині за актовою залою, чи це професійна диформація мистецтвознавця - зациклюватися на естетиці і формах. Але, як би там не було, я б могла дивитись на цю спину вічно. Чергування напруження і розслаблення, вгору і вниз, знову і знову, і с кожним рухом спина все більше блищить від поту… - навіть гадки не маю, скільки я там простояла, зачарована видовищем.

Нарешті вправу було закінчено, Ігор зіскочив з перекладини.

— Кхм, - означила я свою присутність.

— О, ти досі тут, - Лихий підняв брови у подиві, хоча мені здалося, що він зовсім не здивований, - теж прийшла попітніти? Можемо зробити це разом.

Ну от! Я одразу згадала, чому хотіла піти звідси.

— Ні, написала список необхідного з мого дому.

— Дуже добре. Ввечері у тебе буде все що треба, - він наблизився до мене, як завжди маючи в очах якийсь підтекст, який я досі не вміла розгадати.

— Доречі, який тепер час? Я не знайшла у тебе в домі жодного годинника, - я досі не розуміла, яка частина доби, адже не мала з собою ані телефону, ані чогось іншого, що показувало б час.

— Щасливим байдуже про час… - хмикнув Ігор, дивлячись на наручний годинник, - нещасним, щоправда, теж. Зараз початок четвертої. Саме як раз хлопці вже мали привезти тобі одяг.

— Одяг? Мені?

— Ти ж не хотіла, щоб вони копирсались в твоїй білизні, тож у них сьогодні був рейд по магазинах. Думаю, вони залишили пакунки в спальні. Якщо чогось бракуватиме - докупимо завтра.

— А якби я пів години тому пішла звідси? - я замислилась про те, чи він був настільки впевнений, що я не піду, чи просто не мав часу відмінити закупівлю.

— Як я вже і казав, історії - і мені, доречі, також, - невідомий умовний спосіб. Тому я й гадки не маю, що було б «якби». На щастя, і не узнаю, - він посміхався своєю фірмовою самовдоволеною посмішкою, - я збираюсь ще трохи позайматись, тож ти матимеш час на облаштування. Я звільнив тобі комод, що стоїть у спальні - він у повному твоєму розпорядженні. І також середню шухляду у ванній.

— Дякую, - а що я ще могла на це відповісти?

— Але не барись, адже о 18:00 ти маєш бути готова до вечері. Я б хотів, щоб ти одягла сукню.

— Навряд, я віддаю перевагу штаням, - я розуміла, що це по-дитячому - сперечатись через таку дрібницю, але мені кортіло хоч в чомусь йому відмовити, раз не виходило у більшому.

— Як знаєш… - його очі були такі хитрі, що я миттєво відчула якийсь підступ, але Лихтій відвернувся і перейшов до тренажеру, що стояв трохи на відстані.

Більше мені не було, чого робити в тренажерці, тож я повернулась до спальні. Дійсно, там на мене чекало більше двадцяти різних пакунків з різноманітних магазинів: одяг, білизна, взуття, косметика - декоративна і доглядова, шкарпетки, панчохи і навіть прокладки. Від такого набору я просто впала в ступор.

Але знаєте, чого там не було? В жодному з пакетів я не знайшла штанів чи шортів - самі лише спідниці і плаття.