14

В перші декілька секунд після пробудження я навіть не зрозуміла, що щось не так. Мені здавалось, що я звичайним чином обіймаю свого чоловіка, так, як бувало майже кожної ночі протягом більш ніж пʼяти років нашого подружнього життя. Але потім крізь ранкову дрьому почали проступати деталі, що відрізнялись від звичних. Перше, що було інакшим - це запах. Павлік завжди пах фарбами і даммарним лаком, і навіть найдорожчі і найстійкіші парфуми не могли перебити живописницького «букету». Те ж, що я відчувала зараз було сумішшю прянощів, гарячої шкіри, шоколаду і чогось гіркувато-солодкого. По-друге, тіло під рукою було явно більше, ніж звикли охоплювать мої обійми. І по-третє, мій чоловік завжди спав у футболці, а бік, в який було уперто мого носа, був однозначно оголений.

Але найяскравішим доказом того, що поряд зі мною не Павлік був низький страшенно привабливий голос, що пролунав десь згори над моєю маківкою:

— Доброго ранку.

Першою реакцією, майже інстинктом, було відсахнутися, зіскочити з ліжка, відійти якнайдалі. Але замість цього я змусила себе не ворушитись, зробити вдих і спокійно відказати:

— Як я розумію, це не можна вважати порушенням контракту?

— На щастя, ні, - я чула посмішку в голосі Ігоря, - це ж ти мене обіймаєш, а не я тебе.

— Прикро… - я повільно перекотилась подалі від нього, аж на самісінький край матрацу, відвернулась і тільки після цього нарешті розплющила очі.

В кімнаті було темно, через темно-сірі штори не проступало жодного промінчика світла, тому неможливо було сказати, котра година, і скільки я проспала. Але почувалась я такою, що виспалась, навіть, можна сказати, бадьорою.

Позаду мене почувся шурхіт ковдри, якийсь рух, але потім все стихло. Цілковите мовчання і тиша. Не було чутно жодного звуку, а ні в кімнаті, а ні в усьому будинку. Мені хотілося б почути, як летить муха, чи як крапає вода з крану, чи тікання годиннику, щоб була можливість сконцентруватися хоч на чомусь окрім тихого дихання позаду себе.

Я витримала недовго, повернулась обличчям до свого «сусіда по ліжку». Він дивився на мене, підпираючи голову рукою, наче в задумі. Біла тонка ковдра закривала тільки нижню частину тіла. Все, що вище: торс, живіт, руки, шия, обличчя - було вільно надано моєму поглядові.

Лихий дійсно змінився. Яким би дорослим він не здавався мені десять років тому, тоді він все ж таки був ще зовсім юним. Тепер переді мною був чоловік. З близької відстані, на якій ми знаходились нині, я могла роздивитись маленькі зморшки, що зʼявились за минулі роки - особливо чітко виділялись дві вертикальні риски між бровами і ті, що утворюються біля кутів губ, коли людина посміхається. Також я побачила невеликий шрам на вилиці і результат гарно зрощеного, але все ж таки перелому перенісся.

Більших змін набуло тіло: його плечі стали значно ширшими, мʼязи розвинутішими, хоча торс був як і раніше дуже гармонійним і гарно вибудуваним. Більшу частину площі шкіри рук вкривали татуювання: якийсь геометрично-рослинний орнамент, в який вплітались літери і цифри, можливо дати. Орнамент був зроблений так хитро, що в деяких місцях він перетворювався на міфічних тварин: віверну, химеру, минтикору - принаймні мені здавалось, що саме цих істот я встигла роздивитись.

Ігор не заважав мені вивчати його, тільки й сам пильно розглядував мене. Це було ніяково - знаходитись під його поглядом, але я втішала себе тим, що з-під моєї ковдри видно лише цілком не інтимні частини мого тіла.

— Ти майже не змінилась, - нарешті порушив тишу Лихтій, - тільки стала ще гарнішою. Дозволь мені торкнутись твоєї шкіри, чи вона на дотик така ж ніжна, як і на вид?

Я дивилась в його темні очі і дуже хотіла відповісти «так», дозволити йому цей маленький жест. Адже що такого в ньому? Все цілком невинно. Але я точно знала, що зробивши це, я відкрию скриньку Пандори, чи точніше вікно Овертону - коли маленький дозвіл тягне за собою безліч пОступок, які потім приведуть до того, що я буду стогнати в його обіймах і дозволю йому все, що він забажає, і навіть більше.

— Не дозволяю.

Він ледь помітно звів брови у русі невдоволення, але промовчав і геть не виглядав розчарованим, ніби відмова тільки підбадьорила його.

Я дивилась на нього і намагалась зрозуміти, що я відчуваю. Коли минула ця дивна шокуюча ніч, коли перші найсильніші емоції згасли, що є в сухому залишку?

Мені хотілося б сказати, що всі мої почуття за до Ігоря за ці роки згасли, що я дивилась на нього і залишалась холодною, що моє серце не завмирало від його погляду, що я була повністю байдужою. Та ні…

Посмішка ледь торкала його губи, і усе в мені враз теплішало. Він нахилявся трохи ближче, і моє серце робило збій. А коли він потягнувся і пʼятьма пальцями чи то розчисав, чи то збив власне волосся, я майже перестала дихати.

Все, що спало в мені десять років, все що я змушувала себе забути, все, що ховала в найпотаємніших закапелках душі, знов розквітало, виходило назовні і бентежило мене.

І мені це зовсім не подобалось. Мене влаштовувало життя, яким я жила. Так, воно було не безхмарним, але рівним, звичним, зрозумілим.

З поверненням Лихого все точно зміниться - я це навіть не відчувала, а знала і усвідомлювали усім своїм єством.